**********************************************************************************
******************************************************************************
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
“Кінець війні, ми ворога здолали!”.
І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов’я,
А не ревіння літаків над головою.
Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.
Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: “Я живу!!! Я витримав оцих потвор-мутантів”.
Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.
І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема
З колін устануть, бо прийшла розплата.
Почує це Іванків – сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав, він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.
Чоло насупить древній наш Лютіж
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.
А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.
Ви очі бачили, отих святих людей,
У них вогонь добра горить священний.
Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина.
Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м’ята.
І мама заспіває “Котика-котка”,
І принесе “від зайчика” гостинця тато.
© Олена Горголь-Ігнатьєва
******************************************************************************************************
zло zалетіло, zайшло, zапливло, zaповзло...
zверхньо. zненацька. zухвало.
zагупало. zатупотіло.
zалізом zабряжчало. zіґами zарясніло. zенітками zастрочило...
zдалека. zблизька. zвідусіль...
zміями zвивається.
zомбі z zомбоящиків.
zараза z zакордоння.
zайди. zагарбники. zапроданці. zрадники...
zахопити. zавоювати. zневолити.
zлякати. zалякати. zагарбати. zаграбастати.
zмусити. zмучити. zнесилити. zнецінити. zнищити. zламати. zбезчестити...
Земля здригнулася. Завмерла. Збентежилася. Затужила. Заголосила. Застогнала. Заквилила. Заридала. Запалала. Загравою зайнялася.
Зась!!!
zверхньо. zненацька. zухвало.
zагупало. zатупотіло.
zалізом zабряжчало. zіґами zарясніло. zенітками zастрочило...
zдалека. zблизька. zвідусіль...
zміями zвивається.
zомбі z zомбоящиків.
zараза z zакордоння.
zайди. zагарбники. zапроданці. zрадники...
zахопити. zавоювати. zневолити.
zлякати. zалякати. zагарбати. zаграбастати.
zмусити. zмучити. zнесилити. zнецінити. zнищити. zламати. zбезчестити...
Земля здригнулася. Завмерла. Збентежилася. Затужила. Заголосила. Застогнала. Заквилила. Заридала. Запалала. Загравою зайнялася.
Зась!!!
Зітхнула. Зібралася. Згрупувалася. Звелася....
Зеленський. Залужний. Захід.
Згуртуватися! Закрити! Захистити!
Знаю:
Зможемо. Зупинимо. Зіб'ємо. Знищимо. Здолаємо. Закопаємо.
Здобудемо. Заспіваємо. Затанцюємо.
Звитягою залунаємо.
Засяємо. Заіскримось. Зазоріємо.
Згода? ЗГОДА!
© Оксана Суховій
Зеленський. Залужний. Захід.
Згуртуватися! Закрити! Захистити!
Знаю:
Зможемо. Зупинимо. Зіб'ємо. Знищимо. Здолаємо. Закопаємо.
Здобудемо. Заспіваємо. Затанцюємо.
Звитягою залунаємо.
Засяємо. Заіскримось. Зазоріємо.
Згода? ЗГОДА!
© Оксана Суховій
***********************************************************************
Кричать зі сцени наші калушани:
"Рятуй, мій світе, прошу, Азовсталь!"
Вони співають, але ниють рани!
Передають глибоку всю печаль!
Врятуйте Маріуполь! Україну!
Вже посивіла мати від біди...
Вона молитву прочитає сину...
Немов ковточок чистої води!
І "Стефанія" розлетиться світом!
Підхопиться у небо голубе,
Співати будуть і дорослі, й діти!
Бо мати й Україна - то святе!
Це перемога! Дякуємо людям!
Пісенний лан, засіяний добром!
Та "Стефанія" ще лунати буде,
Як ми покінчим, з тим рашиським злом!
Автор Світлана Дубницька
"Рятуй, мій світе, прошу, Азовсталь!"
Вони співають, але ниють рани!
Передають глибоку всю печаль!
Врятуйте Маріуполь! Україну!
Вже посивіла мати від біди...
Вона молитву прочитає сину...
Немов ковточок чистої води!
І "Стефанія" розлетиться світом!
Підхопиться у небо голубе,
Співати будуть і дорослі, й діти!
Бо мати й Україна - то святе!
Це перемога! Дякуємо людям!
Пісенний лан, засіяний добром!
Та "Стефанія" ще лунати буде,
Як ми покінчим, з тим рашиським злом!
Автор Світлана Дубницька
*****************************************************************************
Там, де немає дому і немає міста,
Є небо синє, наче дорогий кришталь!
Там лине з бою українська пісня -
Співає "Пташка" - серце Азовсталь.
Хіба ти маєш право впасти, Україно?
Чи хоч схилитись на маленьку мить?
Коли весь світ до Бога на коліна -
Твій прапор гордо звідусіль стоїть!
Ти чуєш пісню з диму Азовсталі?
Ти чуєш, Рідна? Так звучить життя!
Кривавий бій, війна - вони співають далі!
В Азові досі лютий, та на душі - весна...
Вони співають попри біль і втому
Там, де немає їжі і нема води!
Тебе тримають міцно, не віддають нікому!
І ти співай, Країно, не мовчи...
Не замовкай, хай б'ється Твоє серце!
І буде небо синє, мов кришталь!
Ми зможем ворога здолати, стерти,
Допоки пісня буде наших в Азовсталь!
Софія Федина-Прилуцька
Є небо синє, наче дорогий кришталь!
Там лине з бою українська пісня -
Співає "Пташка" - серце Азовсталь.
Хіба ти маєш право впасти, Україно?
Чи хоч схилитись на маленьку мить?
Коли весь світ до Бога на коліна -
Твій прапор гордо звідусіль стоїть!
Ти чуєш пісню з диму Азовсталі?
Ти чуєш, Рідна? Так звучить життя!
Кривавий бій, війна - вони співають далі!
В Азові досі лютий, та на душі - весна...
Вони співають попри біль і втому
Там, де немає їжі і нема води!
Тебе тримають міцно, не віддають нікому!
І ти співай, Країно, не мовчи...
Не замовкай, хай б'ється Твоє серце!
І буде небо синє, мов кришталь!
Ми зможем ворога здолати, стерти,
Допоки пісня буде наших в Азовсталь!
Софія Федина-Прилуцька
***************************************************************
Все дивились на Польщу та Чехію,
Емірати, Єгипет з верблюдами...
А про неї все думали зверхньо ми.
Ми й не знали, що так її любимо,
Хоч пишалися нею, красунею:
Запашними садами квітучими,
Гір Карпатських трембітами-сурмами.
З'ясувалось, насправді - ми в захваті
Від ланів з золотавими хвилями,
Матіоли вечірнього запаху-
Ми від цього ставали щасливими.
Ми й не знали, що все в ній - найкраще нам,
Найрідніше для серця і погляду,
Що за місто, село, кожне селище
Ми благатимемо слізно Господа.
Ми й не знали, що так її любимо,
Що так в серці вона нам болітиме,
Коли ворог задихає згубою
Й кров проллється бурхливими ріками.
Калинову красу потоптали їй,
Вишиванку споганили чоботом
Нечестиве нашестя, злі варвари!
Закривавлена ненька, сплюндрована...
Але ворог не знав, з ким він бореться,
Думав, буде не битва- прогулянка.
Та моя Україна - нескорена!
Кров зітерла з лиця, в берці взулася,
Камуфляж зодягла замість вишивки,
До Святого Отця помолилася,
Взяла Біблію- зброю Всевишнього,
Злому ворогу не покорилася!
Ми прозріли- ми дуже цінуємо
Кожним містом , а також людиною;
Зізнаємось- ми так її любимо,
Ми пишаємось Україною!
О, Господь, уквітчай перемогою
Нашу неньку, Тобою даровану!
В кожне місце прийди з відбудовою,
Прийди з миром Твоїм, із добробутом!
Ми за неї Тобі, Боже, дякуєм
Й благодаті для рідної просимо,
Ти для неї стань захистом й якорем,
За країну молитви приносимо!
Вірим серцем, що Ти не забаришся,
Прийдеш з радістю, зі свободою!
Хай Твоє святе Ім'я прославиться
По землі усій, між народами!
ТИ НЕ ЗАБУДЕШ ОЧІ ЦІ
Подивися в ці очі, кате,
Подивися в них, сучий сину!
Ти прийшов це дитя "визволяти"
І від мами звільнив дитину.
Подивися в них, звіре хижий,
Ти ж залишив дитя без дому.
Воно навіть не має їжі
В напівмертвому місті пустому.
Подивися в ці очі, чуєш?!
Пригадай їх, як будеш здихати.
Ти своєї душі не врятуєш!
Ти за все будеш відповідати!
Ну, а поки - дивись в ці очі!
Стільки болю в цієї дитини...
Хай приходять до тебе щоночі,
Переслідують щохвилини.
Ти не матимеш спокою, вбивце!
І прощення тобі не буде!
Подивися - то ж ти зробив це,
У світах проклянуть тебе люди.
Тебе навіть свої зневажають,
Десь за рогом чи, може, в підвалі
Тебе тихо уб'ють й закопають,
Бо ти - докази знаєш й деталі.
І в обіймах тієї ночі,
Коли будеш ти, звіре, здихати -
Пригадай ці дитячі очі,
Це за них тобі, кате, відплата.
Автор : Віолетта Кравченко
- Как ты? 
Жили собі люди. Жили собі в мирі.
Хтось в свому будинку, хтось своїй квартирі.
Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
А хтось у селі від тих міст недалечко...
Хтось хліб випікав. Хтось дітьми опікався.
Хтось дім будував. Одружитись збирався.
Хтось мріяв про море, про подорож літом,
А хтось для окраси висаджував квіти...
Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
Свої виставляв кольорові картини.
Хтось думав про вічне блукаючи парком,
А хтось все крутився знаходячи шпарку.
Хтось серце старе запускав по новому,
А хтось добирався до рідного дому.
Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
Хтось справи вирішував всі полюбовно.
Хтось палко кохав. Хтось не знав ще кохання,
А хтось від невдачі приймав покарання.
Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо,
А хтось вже роки рахував за плечима.
Хтось бачив себе у маленьких онуках,
А хтось тамувався в сердечних розлуках.
Хтось мчав на авто у незвідані далі,
А хтось залюбки напирав на педалі
Стежками рідненькими рідного краю
І тішився:« Кращого в світі немає...»
І все обірвалось. За мить. За хвилину.
Насунула чорна війна на країну.
То ворог піднявши себе величаво
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі. На безцінне життя...
Хтось дім залишав. Переборював втому.
А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
Комусь народитись на світ не судилось.
Хтось тихо сидів у підвалах закритих,
А чобіт ворожий топтався по квітах...
Хтось Богу молився за брата, за тата.
Хтось сина свого проводжав воювати.
Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,
А хтось малював в чорних фарбах картину.
Хтось все необхідне складав для потреби,
Тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,
Свій краєць, чужому синочку і доні.
Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито,
А хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
Хтось сіяв життя на смертельнім плацдармі.
Хтось п’яту добу на ногах у лікарні
Витягував з пащі смертельної долю
Того, хто боровся за віру і волю.
За нашу любов до чарівного краю,
Бо кращого в цілому світі немає...
Прийде перемога і згине навіки
Ворожий народ. Безіменний, безликий.
Гонимий він світом буде звідусюди.
І з часом, такого народу не буде.
Бо хто йде з війною на вільну країну,
Той сам від ненависті свої загине...
Автор: Людмила Григоренко
Іл.: iriska_bantikovа
— Довго не бачились!
ВОНА БІЖИТЬ ДО СИНА... 
Дивися, світе, — плащаниця України,
Котру щодня вбивають вороги..
За що - не знаю... Чи за небо синє?..
Чи за пшеничні золоті лани?..
За мову рідну... Пісню солов‘їну...
За вишиті сорочки й рушники..
За соняхи.. За мальви.. За калину..
Що вільна... Незалежна.. За гріхи..?
А знаєш, світе, що Герої помирають..
Здобувши славу... Тут ось на землі..
А в Небесах .. — Візьми, Господь, до Раю!
Бо в пеклі, на війні вони були..
Найкращі діти... Нації цвіт гине..
Зі злом, пітьмою в тяжкій боротьбі,
Бажання маючи всього одне-єдине —
Усе здолати і перемогти..
Своєю кров’ю платять і здоров’ям —
За новий день... Аби ми ще жили..
І де ж ти, світе, бачив більш любові..
В яких серцях ? В які, скажи, віки ?
Лариса Юсковець-Сєрікова
Емірати, Єгипет з верблюдами...
А про неї все думали зверхньо ми.
Ми й не знали, що так її любимо,
Хоч пишалися нею, красунею:
Запашними садами квітучими,
Гір Карпатських трембітами-сурмами.
З'ясувалось, насправді - ми в захваті
Від ланів з золотавими хвилями,
Матіоли вечірнього запаху-
Ми від цього ставали щасливими.
Ми й не знали, що все в ній - найкраще нам,
Найрідніше для серця і погляду,
Що за місто, село, кожне селище
Ми благатимемо слізно Господа.
Ми й не знали, що так її любимо,
Що так в серці вона нам болітиме,
Коли ворог задихає згубою
Й кров проллється бурхливими ріками.
Калинову красу потоптали їй,
Вишиванку споганили чоботом
Нечестиве нашестя, злі варвари!
Закривавлена ненька, сплюндрована...
Але ворог не знав, з ким він бореться,
Думав, буде не битва- прогулянка.
Та моя Україна - нескорена!
Кров зітерла з лиця, в берці взулася,
Камуфляж зодягла замість вишивки,
До Святого Отця помолилася,
Взяла Біблію- зброю Всевишнього,
Злому ворогу не покорилася!
Ми прозріли- ми дуже цінуємо
Кожним містом , а також людиною;
Зізнаємось- ми так її любимо,
Ми пишаємось Україною!
О, Господь, уквітчай перемогою
Нашу неньку, Тобою даровану!
В кожне місце прийди з відбудовою,
Прийди з миром Твоїм, із добробутом!
Ми за неї Тобі, Боже, дякуєм
Й благодаті для рідної просимо,
Ти для неї стань захистом й якорем,
За країну молитви приносимо!
Вірим серцем, що Ти не забаришся,
Прийдеш з радістю, зі свободою!
Хай Твоє святе Ім'я прославиться
По землі усій, між народами!
© Лора Гула
***********************************************************************
Подивися в ці очі, кате,
Подивися в них, сучий сину!
Ти прийшов це дитя "визволяти"
І від мами звільнив дитину.
Подивися в них, звіре хижий,
Ти ж залишив дитя без дому.
Воно навіть не має їжі
В напівмертвому місті пустому.
Подивися в ці очі, чуєш?!
Пригадай їх, як будеш здихати.
Ти своєї душі не врятуєш!
Ти за все будеш відповідати!
Ну, а поки - дивись в ці очі!
Стільки болю в цієї дитини...
Хай приходять до тебе щоночі,
Переслідують щохвилини.
Ти не матимеш спокою, вбивце!
І прощення тобі не буде!
Подивися - то ж ти зробив це,
У світах проклянуть тебе люди.
Тебе навіть свої зневажають,
Десь за рогом чи, може, в підвалі
Тебе тихо уб'ють й закопають,
Бо ти - докази знаєш й деталі.
І в обіймах тієї ночі,
Коли будеш ти, звіре, здихати -
Пригадай ці дитячі очі,
Це за них тобі, кате, відплата.
Автор : Віолетта Кравченко
*****************************************************
- В подвале, забыв все понты
Вспоминаю молитвы, а ты ?
- Собрала всю жизнь в чемодан.
Граница - вот весь мой план.
- Напиши где тебя искать.
Хочу ж когда-то тебя обнять..
- Как ты?
-Склады терпенья совсем пусты…
Слышишь..выстрелы.. Снова! О!
- Душа болит... работает ПВО.
- Как ты ?
- Поеду куплю еды.
Дети ночью сильно кричат
С тех пор как начал гатить град.
- Как ты ?
- Кругом брошенные коты.
Наш посёлок пустой стоит -
кормим ходим.
Душа болит
- Как ты ?
- Я в Столице… своей пустоты.
Представь: все гуляют, в кафе сидят, модничают.
- Как мы с тобой, помнишь? Лет сто назад..
- Как ты?
- Снова бомбят мосты, запасам воды кранты.
…Сообщению 5 недель.
Злой Февраль превратился в апрель.
Нет ответа. И Связи нет.
Мамочка. Мой ты свет.
- Как ты ?
- Я? Париж. Приютили сваты.
Разве знать я когда то могла,
Что его красота - как мгла.
И живя на Монмартре, родной,
Больше всего я хочу домой.
Сегодня Душу, ее лоскуты
Сшивает только святое «как ты».
Нет давно никаких «привет».
Полутонов с февраля уже нет.
Нету долбаных «да, но..»
Наши мирные гибнут давно.
Нет оттенков у зла и тьмы,
Оправданий нет у войны!
КАК ТЫ?
Перекличкою доброты
Стали эти святые слова.
Есть ответ - надежда жива.
Автор: Виктория Григорьева
*****************************************************
Хтось в свому будинку, хтось своїй квартирі.
Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
А хтось у селі від тих міст недалечко...
Хтось хліб випікав. Хтось дітьми опікався.
Хтось дім будував. Одружитись збирався.
Хтось мріяв про море, про подорож літом,
А хтось для окраси висаджував квіти...
Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
Свої виставляв кольорові картини.
Хтось думав про вічне блукаючи парком,
А хтось все крутився знаходячи шпарку.
Хтось серце старе запускав по новому,
А хтось добирався до рідного дому.
Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
Хтось справи вирішував всі полюбовно.
Хтось палко кохав. Хтось не знав ще кохання,
А хтось від невдачі приймав покарання.
Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо,
А хтось вже роки рахував за плечима.
Хтось бачив себе у маленьких онуках,
А хтось тамувався в сердечних розлуках.
Хтось мчав на авто у незвідані далі,
А хтось залюбки напирав на педалі
Стежками рідненькими рідного краю
І тішився:« Кращого в світі немає...»
І все обірвалось. За мить. За хвилину.
Насунула чорна війна на країну.
То ворог піднявши себе величаво
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі. На безцінне життя...
Хтось дім залишав. Переборював втому.
А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
Комусь народитись на світ не судилось.
Хтось тихо сидів у підвалах закритих,
А чобіт ворожий топтався по квітах...
Хтось Богу молився за брата, за тата.
Хтось сина свого проводжав воювати.
Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,
А хтось малював в чорних фарбах картину.
Хтось все необхідне складав для потреби,
Тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,
Свій краєць, чужому синочку і доні.
Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито,
А хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
Хтось сіяв життя на смертельнім плацдармі.
Хтось п’яту добу на ногах у лікарні
Витягував з пащі смертельної долю
Того, хто боровся за віру і волю.
За нашу любов до чарівного краю,
Бо кращого в цілому світі немає...
Прийде перемога і згине навіки
Ворожий народ. Безіменний, безликий.
Гонимий він світом буде звідусюди.
І з часом, такого народу не буде.
Бо хто йде з війною на вільну країну,
Той сам від ненависті свої загине...
Автор: Людмила Григоренко
Іл.: iriska_bantikovа
***********************************************************
Крила склади, посидь.
Що там? Які новини, брате?
— Як завше: світ ловив мене, та не впіймав.
Любов виникає з любові, але…
Болю багато.
— Нам не звикати.
— Ти маєш знати:
Твій заповіт виконують.
Дослівно. Затято.
Кличуть пророком.
— А втрати?
— Страшні, але не даремні.
Там, попри грім і дим,
Навіть кухонна шафка, тримається за свій дім.
Дух не зламати.
— Добре це знати.
— А тут що нового, брате?
— Все, як завжди. Мирно.
Новоприбулих багато.
Але їм тут добре. Більше немає лихих сусідів, щоб потерпати.
Спокій, любов, тільки й чекати,
Коли на землі — на нашій —
Буде вже свято.
— Але ж недовго вже, брате?
— Так. Скоро стане і там
Дихати найвільніше.
Біль віддадуть катам.
Смерть — ворогам.
Буде кінець сльозам.
Знаю достоту — нам
Звідси згори видніше. (Олександра Орлова)
***********************************************************************************************
Це фото не дає мені спокою,
Це фото проникає в мої сни.
Біжить вона на зустріч ледь живою -
Жива стіна людей біля дороги,
Всі на колінах, квіти у руках.
Біжить вона, підкошуються ноги,
А сльози водоспадом по щоках...
Її дитя, її любов, опора,
Вертає, та двохсотим вантажем.
Погляньте - це і є те , справжнє горе,
Переплелися смуток, біль і щем...
Вона біжить зібравши усі сили,
Всі нерви намотавши на кулак.
Сусіди із росії сина вбили,
Прийшли звільняти і звільнили так.
Ридає мати над холодним тілом,
Благає сина про одне -" Вставай!
Хіба ж для цього я тебе ростила?
Не залишай одну! Не залишай!
Не зможу жити, сину, я без тебе!
Ти світлом був для мене у вікні.
Якщо ідеш, візьми з собою в небо,
Бо на землі не жити вже мені... "
А він лежав - холодний, нерухомий,
Сказати б що, та кам'яні вуста.
Душа прошепотіла -" Я вже вдома...
Не плач, моя голубонько Свята...
Не плач, я буду завжди із тобою -
Я соняхом проб'юся навесні.
Я буду, мамо, вітром і грозою,
Не плач, а краще усміхнись мені.
Я знаю, мамо, скоро Перемога!
У наших хлопців віра й стільки сил!
Не соромно, коли прийду до Бога -
Святую землю нашу боронив! "
Повз фото це пройти без сліз не сила,
Не забувайте там, де тишина -
Герої кожен день складають крила!
На землях України йде війна!
Автор : Кравченко Віолетта
*******************************************************************************
Котру щодня вбивають вороги..
За що - не знаю... Чи за небо синє?..
Чи за пшеничні золоті лани?..
За мову рідну... Пісню солов‘їну...
За вишиті сорочки й рушники..
За соняхи.. За мальви.. За калину..
Що вільна... Незалежна.. За гріхи..?
А знаєш, світе, що Герої помирають..
Здобувши славу... Тут ось на землі..
А в Небесах .. — Візьми, Господь, до Раю!
Бо в пеклі, на війні вони були..
Найкращі діти... Нації цвіт гине..
Зі злом, пітьмою в тяжкій боротьбі,
Бажання маючи всього одне-єдине —
Усе здолати і перемогти..
Своєю кров’ю платять і здоров’ям —
За новий день... Аби ми ще жили..
І де ж ти, світе, бачив більш любові..
В яких серцях ? В які, скажи, віки ?
Лариса Юсковець-Сєрікова
********************************************************************************************
Не кажіть лише мамі, як холодно тут, у окопі.
Ви скажіть їй лише — все нормально : здоровий, живий...
Український солдат наймужнішого війська в Європі.
Не кажіть лише мамі, як часто я згадую дім.
Теплу рідну домівку і мамині яблучні штрудлі.
Ви скажіть лише те, що я ситий, я сплю і я їм.
А про решту - не треба , бо справді не спав я добу вже.
Що навіки залишуся тут, у холоднім окопі.
Ви скажіть їй що виживу, просто скажіть, що молюсь...
Український солдат наймужнішого війська в Європі.
27.11.2022р Світлана Гуцуляк- Федорович.
************************************************************************************
Мене рятує тут Твоя молитва,
Коли ступаєм ми в пекельний бій,
То Божа сила з нами у цій битві.
Привіт, рідненька! Мамо, не сумуй,
Повернуся, як буде перемога.
Свої бажання Господу спрямуй,
Бо є надія в нас лише на Бога.
Не плач, Матусю, це добавить вік,
і вкриються туманом скроні.
Рідненька, я не хлопчик - чоловік,
Та хочу впасти у твої долоні.
Ти поцілуєш мене, Мамо, у чоло,
Твою турботу й ніжність я відчую.
Скільки б років у сина не було,
Приємно так, як матінка милує.
Матусю рідна, ти мене чекай!
Я повернусь, тобі я обіцяю.
Заварим теплий ароматний чай,
І про життя собі порозмовляєм.
А ти даси пораду, як завжди,
Твоїх порад я слухатиму, знаєш.
Вони мене відвернуть від біди,
Бо мудрість Ти життєву маєш.
Я тут - Ти там, нас розлучив цей час.
Війна, Матусю, розлучила знову.
Ми вистоїмо й збережем для нас
Наш рідний край і нашу рідну мову,
І заживем щасливо на своїй землі,
І мрії всі найкращі реалізуєм,
Коли покинуть край наш моск@лі,
Тоді лиш справжнє щастя ми відчуєм.
Автор Христина Сидор-Ровецька
*************************************************************************************
Лежу я під кригою, холодом скутий.
Нема ні хреста, ні самої могили…
Скажи мені, люба - шпаки прилетіли?
Скажіть мені, люди, чи лютий розтанув?
Лежу у багнюці, розчавлена танком.
Ніхто не ховає, та й що там ховати…
Згадай мене, сестро! Згадай мене, брате!
Скажіть мені, друзі, скажіть мні, сусіди -
чи там, нагорі, розпустилися квіти?
Лежу під завалом, накрита стіною.
Скажіть мені, друзі - вже пахне весною?
Скажи мені, мамо, скажи мені, тато -
Вже можна без шапки надворі гуляти?
Бо шапку згубив я, коли мені в спину
поцілив солдат із чужої країни.
Скажи мені, Боже - Ти чуєш? Ти бачиш?
Ти поряд сидиш і у розпачі плачеш.
Давай мені руку, скажи: «паляниця»!
Ми сонце запалим, і лютий скінчиться.
22.02.2023. Автор невідомий
*********************************************************************************************
Від дому? Світла? Рідних берегів?
Ви подивіться, що ви наробили!
Куди не глянь - кругом лиш сум і гнів.
За що прийшли топтати мою волю?
Невже своєї мало? Чи нема?
Ви би змінили краще свої долі,
І вирвались з кремлівського ярма.
Ви ж не раби, чи ви про те забули?
Та скільки ж можна слухати й мовчать?
Як би ж, як я, ви в тому пеклі були...
Але ж навіщо? Вам на все начхать!
Вам саме головне запхати пику
В чуже життя й усе там зруйнувати.
Вгамуйте вже свою натуру дику,
І досить увесь світ собой лякати!
Вас не боїться моя Україна,
Вам відсіч дали і іще дамо,
Щоб ви не думали, що ви одна єдина
Країна миру. Ні, ви є - лайно!
З такими "браттями" і ворогів не треба,
А душі підлі з пекла на престол?
Доки не пізно, подивіться в небо,
Й відчуйте, як розгнівався "хохол".
Нехай на ваші плечі мертвим грузом
Лягають смерті наших дітлахів.
І щоб усе життя лише з конфузом.
І "град", щоб в вашу сторону летів.
Від чого ж, с*уки, ви мене звільнили?
23.02.2023.
Автор Наталія Афанасова
*********************************************************************************************
Скінчився бій. Кривавий і важкий;
Залишить він собі його на згадку...
Прошепотів : «Щось солоденьке б з"їв....»,
Друг посміхнувся: «На ось шоколадку...».
У мирному житті не полюбляв
Солодощів, – всі дітям ніс додому,
А зараз обережно в руку взяв,
І навіть трошки відступила втома.
Згадав на мить свій дім, свою сім"ю,
Як там вони без нього – найдорожчі?
Подумав: «Як же я їх всіх люблю!»...
«Чого засумував?», – спитали хлопці.
«Нічого, – мовив, – браття, все гаразд,
Здолаємо ми будь-якого ката,
І зробимо таким життя у нас,
Що буде ще солодше шоколаду!».
Рукою, на якій і бруд і пил,
І кров, і порох, і подряпин кілька,
Тримав свою всесильну віру він,
Хоч і здавалось – шоколадку тільки.
© Сергій Доскач
*******************************************************************************************
І нас учив, щоб ми прощали, Боже...
І нині щоб простили б теж хотів -
А ми простити тій орді не можем.
Ніколи, чуєш, Господи? Прости...
Ще від пожеж земля не охолола.
Ти ніс хреста. І ми свої хрести -
Війна, розруха, вороги довкола.
Прийшли самі - ми не просили їх,
Тих злодіянь ніколи не забудем.
Ти Бог. Ти сильний. Ти простив. Ти зміг.
А ми лиш люди, Господи, лиш люди...
Але Твоя подоба - сильні теж,
Б'ємося вперто з нечистю і сміло,
Бо Україну любимо без меж
І віддаєм за неї душу й тіло.
Нам в тій борні перемогти би лиш,
Звести в могилу ворога - і квити!
Ти нам простиш, ми віримо, простиш
За те, що їм не можемо простити...
6.03.2022 Іван Гентош
*****************************************************************************************************
Де ти народився? У якій родині?
Скільки тобі років? Як твоє ім'я?
Ти сказав востаннє: "Слава Україні!"
І злетів назавжди в сині Небеса.
Що ти думав, друже, в цій останній хвилі?
Погляд твій і серце з мамою були.
Ти сказав востаннє: "Слава Україні!"
І злетів назавжди до Небес - весни.
Ці слова, Герою, які вони рідні,
Які вони цінні - дар твого життя.
Ти сказав востаннє: "Слава Україні!"
І злетів назавжди, де Небес краса.
Зацвітуть вже скоро квіти на руїні,
Білим птахом, друже, ти до нас прийдеш.
Ти сказав востаннє: "Слава Україні!",
Хоч тебе і вбили, але ти живеш.
Автор Петро Половко
Не скорився.
Не став на коліна.
Честь солдатську свою не зронив.
За священну свою Батьківщину,
Яку щиро, як матір, любив.
Не скорився. Яка ж це відвага
Так без зброї стоять на межі.
І не страх у очах, а зневага,
На останнім, страшнім рубежі.
Не скорився. Не став на коліна.
Ворог з страху підняв автомат...
Слава нашій святій Україні!
І тобі вічна слава, СОЛДАТ!
#ЛідіяМищенко
Ну, здрастуй, смерть. Що дивишся на мене,
Крізь чорні дула? Я вже не втечу,
І на коліна не дозволять гени,
Кажи уже, я поки помовчу.
Скільки тобі років? Як твоє ім'я?
Ти сказав востаннє: "Слава Україні!"
І злетів назавжди в сині Небеса.
Що ти думав, друже, в цій останній хвилі?
Погляд твій і серце з мамою були.
Ти сказав востаннє: "Слава Україні!"
І злетів назавжди до Небес - весни.
Ці слова, Герою, які вони рідні,
Які вони цінні - дар твого життя.
Ти сказав востаннє: "Слава Україні!"
І злетів назавжди, де Небес краса.
Зацвітуть вже скоро квіти на руїні,
Білим птахом, друже, ти до нас прийдеш.
Ти сказав востаннє: "Слава Україні!",
Хоч тебе і вбили, але ти живеш.
Автор Петро Половко
********************************************************************************************************
Не став на коліна.
Честь солдатську свою не зронив.
За священну свою Батьківщину,
Яку щиро, як матір, любив.
Не скорився. Яка ж це відвага
Так без зброї стоять на межі.
І не страх у очах, а зневага,
На останнім, страшнім рубежі.
Не скорився. Не став на коліна.
Ворог з страху підняв автомат...
Слава нашій святій Україні!
І тобі вічна слава, СОЛДАТ!
#ЛідіяМищенко
*********************************************************************************************************
Крізь чорні дула? Я вже не втечу,
І на коліна не дозволять гени,
Кажи уже, я поки помовчу.
Чому стоїш за спинами, як злодій?
Чи так не любиш сигаретний дим?
Я ще весною мріяв на горОді,
А влітку танком в’їхати у Крим.
Я ще весною мріяв на горОді,
А влітку танком в’їхати у Крим.
Ти не зважай на них, вони - приблуди,
Дай докурити, встигнемо іще,
Невже отак ідуть у вічність люди,
Востаннє закуривши під дощем?
Дай докурити, встигнемо іще,
Невже отак ідуть у вічність люди,
Востаннє закуривши під дощем?
Хоч усміхнися, де ще погуляєм?
Тече рікА, ні вирв, ні берегів,
Нема ніде миліше того раю,
Який любив, отак, як я любив…
Тече рікА, ні вирв, ні берегів,
Нема ніде миліше того раю,
Який любив, отак, як я любив…
А що зазвичай кажуть наостанок?
Чи просять ще хоч декілька хвилин?
Уже без мене спалахнЕ світанок,
І сонце промінь кине через тин…
Чи просять ще хоч декілька хвилин?
Уже без мене спалахнЕ світанок,
І сонце промінь кине через тин…
Давай уже, бери мене за руку,
Чи як ти там у зАсвіти ведеш?
Померти що? Хіба що серця стукіт,
Урветься там, де річку перейдеш…
Чи як ти там у зАсвіти ведеш?
Померти що? Хіба що серця стукіт,
Урветься там, де річку перейдеш…
Як жив? Та як, отак, щоб не сказали,
Що десь здригнувся або відступив,
Життя замало днів відрахувало,
Я б, якщо чесно, трохи ще пожив…
Що десь здригнувся або відступив,
Життя замало днів відрахувало,
Я б, якщо чесно, трохи ще пожив…
Та що тепер, нехай стріляють свині,
Недопалок вже пальці обпікав,
Ходімо, смерте. Слава Україні!
А світ: «Героям слава» відказав…
Недопалок вже пальці обпікав,
Ходімо, смерте. Слава Україні!
А світ: «Героям слава» відказав…
Автор Василь Зима
*******************************************************************************************
Далі буде...
Немає коментарів:
Дописати коментар