24 лютого 2022 року о 5 годині ранку росія завдала ракетних ударів по території України й розпочала пряме повномасштабне вторгнення. Почалася Велика Вітчизняна війна Українського Народу проти нацистсько-фашистської орди рф. Українці стали на захист Рідної Землі. Ми впевнені - Україна переможе! За нами Правда, з нами Бог! Нас підтримує весь світ! Українці - вільний, нескорений народ! Слава Україні! Героям слава! Смерть ворогам!

АнтиБулінг


Антибулінг. Корисні посилання



Даний методичний посібник є продовженням системного підходу до розбудови безпечного освітнього середовища із залученням працівників закладів освіти та безпосередньо здобувачів освіти, а саме – дітей і молоді. Як організувати системну роботу з протидії насильства та булінгу в закладі освіти? Як діагностувати наявність булінгу в освітньому середовищі? Який, алгоритм дій у разі його виявленні? До кого звертатись по допомогу? Які практичні інструменти має знати кожен та кожна на випадок, якщо стає учасником булінгу під час освітнього процесу? Які практичні інструменти створення безпечного середовища в закладі освіти? Відповіді на ці та інші питання можна буде знайти в цьому посібнику. Для педагогічних та соціальних працівників, батьків здобувачів освіти, студентів вищих навчальних закладів педагогічного та соціального профілю, фахівців громадських організацій, широкого кола громадськості.


Підготовка та видання матеріалів здійснені в межах проекту «Попередження сексуального насильства та сексуальної експлуатації дітей у країнах Центральної та Східної Європи – комплексний підхід», впровадженого Українським фондом «Благополуччя дітей» у партнерстві з Фундацією «Даємо дітям силу» (Польща) за фінансової підтримки OAK Foundation (Швейцарія). Видання буде корисним адміністраціям закладів освіти, педагогам, практичним психологам, соціальним педагогам, батькам, а також усім, хто працює у сфері попередження насильства над дітьми.
 ВСЕСВІТНЯ МЕРЕЖЕВА ПАВУТИНА
Усі звикли, що Інтернет завжди «під рукою» — допоможе, порадить, нагодує та вдягне, зробить можливим спілкування з рідними, які не поруч. Він захопив більше половини населення планети. Він замінив багатьом користувачам телевізор, книжки та газети. Разом з Інтернетом виникли нові форми спілкування, які так до вподоби нашим підліткам. А як же він виник та кому дякувати за об'єднання всіх континентів в одну мережу?
ПЕРЕДМОВА
Інтернет — це сукупність мереж комп'ютерів усього світу, що засновано на комплекті прото­колів. Лишень комп'ютер під'єднують до Інтер- нету, він стає частиною цієї всесвітньої мережі. Наявні декілька слів, якими зараз трендово на­зивають Інтернет різні покоління користувачів: міжмережжя (з англ. inter — між, net — мережа або сітка), тенета, нетрі.
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ
У 1960-х роках науковці Каліфорнійського уні­верситету Лос-Анджелеса, Стенфордського до­слідного центру. Університету штату Юта й Уні­верситету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі на замовлення Aгeнтства передових. оборонних дослідницьких проектів США (DARPA) намагалися створити надійні комп’ютерні мережі, які були б стійкими до фізичних чинників (у разі війни). Так виникла перша комп'ютерна мережа, яка об'єднала між собою комп'ютери вищезазначе­них освітніх закладів. її назвали ARPANET (з англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень).
Звістка про розробку розлетілася між вченими, й ARPANET почала розростатися, а 1969 року в Каліфорнійському університеті Лос-Анджелеса встановили перший сервер для цієї мережі з і2-ма кілобайтами оперативної пам'яті. 1973 року мережа почала підкоряти інші країни — Ве­лику Британію та Норвегію. У цей період її ви­користовували для обміну електронними ли­стами, тому виникли перші списки поштових розсилок.
Але виникла перешкода подальшому об'єд­нанню комп'ютерів в одну мережу: вони не могли оптимально взаємодіяти, бо працювали за різ­ними технічними стандартами. Тому науковці почали розмірковувати над проблемою і ви­найшли перші протоколи передавання даних для комп'ютерів у мережі, які здобули статус стан­дарту в 1982—1983 роках.
1 січня 1983 року мережа ARPANET закріпила за собою протокол TCP/IP, який використовують і нині. Тоді ж ARPANET було названо Інтернетом.
А 1984 року з'явився серйозний конкурент ме­режі ARRPANET — NSFNet. Його розробили до­слідники Національного наукового фонду США задля об'єднання університетських комп'ютерів для співпраці учасників освітнього процесу. Його перевагою була більша пропускна здатність. За рік NFSNet об'єднав між собою близько 10000 комп'ютерів і поступово «перетягнув» наймену­вання «Інтернет» на себе.1988 року винайшли протокол IRC, який зробив можливим спілкування в реальному часі, про­стіше — чат. А1989 року британський науко­вець Тім Бернс-Лі запропонував концепцію ме­реж і протягом двох років після цього розробляв протокол HTTP, мову гіперрозмітки тексту YTML та URL (ідентифікатор).
Програвши в суперництві з NSFNet, ARPANET перестала існувати 1990 року. Далі настала ера Інтернету на базі модема та телефонної лінії. Ін- тернет почав стрімко захоплювати світ, виник перший веббраузер Mosaic, a NSFNet поверну­лася до досліджень, передоручивши маршрути­зацію трафіка постачальникам послуг (мереже­вим провайдерам).
1995 року павутина стала основним джерелом ін­формації в Інтернеті. Було сформовано Консор­ціум Всесвітнього павутиння — міжнародну ор­ганізацію, яка розробляє та впроваджує техно­логічні стандарти для Всесвітньої мережі (FITML, XML, CSS, SVG, RSS, WCAG тощо). Саме тоді Все­світня павутина зробила Інтернет таким,яким знаємо його ми.
Уже 1997 року мережа налічувала близькою міль­йонів комп'ютерів, було зареєстровано більше мільйона доменних імен. 1988 року Папа Рим­ський назвав 4 квітня Міжнародним днем Інтернету. В Україні свято відзначають 14 грудня. Про­грес не стоїть на місці: сьогодні доступ до Інтернету дають не лише комп'ютерні мережі, а й спеціальні дроди (оптико-волокно, електропроводи), супут­ники зв'язку, мережі стільникового зв'язку тощо.
За останніми даними, кількість активних інтернет-користувачів — 4 мільярди, з них понад З мільярди регулярно «відвідують» соцмережі. В Україні станом на 2018 рік мешкає 25,6 мільйо­нів інтернет-користувачів, що становить 58% від усього населення нашої країни, а соцмережі впо­добали із мільйонів із них.
Сьогодні користувач — майже кожен. Для спіл­кування з іншими та обміну інформацією ми ма­ємо знати й особливості термінології. Умовно та­кий словник можна поділити на з розділи: слов­ник користувача, словник юзера — специфічні сленгові слова  та словник форм інтернет-насилля.
Валентина СЛІПЧЕНКО
Використані джерела
1.  Буковинська бібліотека. URL: https://buklib.net/books/23144/ 
2.  Інтернет. URL: https://cutt.ly/fw7UGXS 
3.  Історія виникнення Інтернету. URL: https://cutt.ly/fw7UGXS 
4.  Остапенко Г., Рябикіна А. Словник інтернет-сленгу. - Шкільний світ. - 2018. - № 23 (799). - грудень. С. 27—31.
ФОРМИ ІНТЕРНЕТ-НАСИЛЛЯ
Кібербулінг (англ. cyber-bullying) — це найчастіше підлітковий вірту­альний терор. Назва походить від англійського слова bull — бик, яке , має подібні значення: агресивно нападати, задирати, чіплятися, провокувати, ятрити, дошкуляти, тероризувати. У нашій мові найближчий аналог — сленговий вираз «бикувати». Кібербулінг ще перекладають — кіберзалякування.
Тролінг (від англ. trolling) — розміщення в інтернеті (на форумах, у гру­пах новин Usenet, у вікі-проектах тощо) провокаційних повідомлень для того, щоб спровокувати конфлікти між учасниками, образи, війну коментарів, марнослів'я тощо. Тролінг визнано грубим порушенням ме­режевого етикету (нетикету). Особу, яка займається тролінгом, назива­ють тролем.
Флеймінг — улюблений метод «трол ів» у мережі; обтн короткими емоційними репліками між користувачами здебільшого в коментарях. Іноді перетворюється на тривалий конфлікт (holy war — священна війна). На перший погляд флеймінг — боротьба між рівними, але за певних умов вона може перетворитися на нерівноправний психологічний терор.
Хепіслепінг (Happy Slapping — щасливе ляскання, радісне побиття) — назва походить від випадків в англійському метро, де одні підлітки ’ били перехожих, а інші — записували це на камеру мобільного теле­фону. Сьогодні цю назву закріплено за будь-якими відеороликами із записами реальних сцен насильства. Такі ролики розміщують в Інтер­неті, де їх можуть переглядати тисячі людей без згоди жертви. Розпо­чавшись як жарт, хепіслепінг може завершитися трагічно: 18-річного Трістона Крістмаса побила група хлопців, які знімали це на відео для Інтернету, а коли він помирав на підлозі від удару головою, убивця та спостерігачі далі розважалися на вечірці.
СЛОВНИК КОРИСТУВАЧА

Акаунт — обліковий запис, що містить інформацію, яку користувач пові­домляє про себе певній комп'ютерній системі.
Бібліоблогосфера — сукупність бібліотечних блогів мережі.
Блог — це вебсайт, на якому регулярно виникають нові повідомлення, розташовані в зворотно-хронологічному порядку. Більшість блогів — це вебсайти, на яких основна частина — текст. Проте блог може бути й у вигляді зображень, звуків або відео без жодного написаного слова. Розрізняють блоги приватні й відкриті для читання, крім того, читачі можуть коментувати записи. Жанр блогу розвивають у двох напрямах: щоденники й тематичні блоги. Блог — важливий інструмент для розміщення новин, формування спільнот, підтримки зворотного зв'язку з користувачами ресурсу. Блогери — автори блогів. Блогосфера — сукупність усіх блогів мережі.
Вебсервіс — це програмна система, ідентифікована рядком URL, загально­доступні інтерфейси якого визначені мовою HTML.
Вебсерфінг — «подорож» Інтернетом.
Гіпермедіа — це гіпертекст, частини якого (графіка, звук, відео, текст і по­силання) використані для того, щоб створити основу нелінійного середо­вища інформації. Гіпермедіа співвіднесено з визначенням мультимедіа, що застосовують для опису неінтерактивних послідовних даних. Всесвітня ме­режа — класичний приклад гіпермедіа, де інтерактивні одиниці співісну­ють із мультимедіа.
Гіпертекст (анг. Hypertext) — це текст для перегляду на комп'ютері, що містить зв'язки з іншими документами («гіперзв'язки» чи «гіперпосилання»); читач має змогу перейти до повязаних документів безпосередньо з вихід- ного (первинного) тексту, активізувавши покликання.
Дезінформатор — особа, яка вводить інших в оману, поширюючи недостовірну інформацію; той, хто навмисно або випадково повідомляє спотворену або свідомо помилкову інформацію.
Електронна пошта (англ. e-mail, або email, скорочення від electronic mail) — популярний сервіс в Інтернеті, що робить можливим обмінюватися даними будь-якого змісту (текстовими документами, аудіо- й відеофайлами, архі­вами, програмами)
Інтернет-чат — віртуальний ресурс, у якому можна поспілкуватися з іншими користувачами в режимі реального часу.
Контент (англ. content — вміст) — будь-яке змістово-значуще наповнення інформаційного ресурсу (наприклад, вебсайту): тексти, графіка, мультимедіа; уся інформація, що користувач може завантажити на диск комп'ютера з дотриманням відповідних норм, здебільшого лише для особистого користування.
Медіавірус (англ. media virus) — термін, запропонований американським І фахівцем у галузі засобів масової інформації Дугласом Рашкофом для позначення медіаподій, що прямо чи опосередковано спричинюють зміни в житті суспільства.
Смайлик (від англ. smile — усмішка) — зображення, складене з розділових знаків, букв і цифр, що застосовують для передавання емоцій користувача під час спілкування в Інтернеті.
Нік (від англ. nick, nickname — прізвисько) — здебільшого вигадане ім'я, яким називає себе користувач інтернету на різноманітних чатах, форумах, месенджерах тощо.
Офтопік — повідомлення, що не відповідає темі поточного обговорення чи поштової розсилки.
Провайдер (англ. provide - надавати) — компанія, що надає послуги доступу до Інтернету.
Сайт - це сторінка в Інтернеті, що містить будь-яку інформацію.
Сервер (англ. server) - 1) програмне забезпечення, що приймає запити від комп'ютерів-користувачів; 2) комп'ютер чи спеціальне комп'ютерне обладнання, призначене для виконання певних сервісних функцій.
Скріншот — зображення, отримане з екрана монітора комп'ютера.
Сленг — діалект, жаргон, набір фраз і висловів, що мають вузьке застосу­вання, та не завжди граматично правильні слова з погляду норм літератур­ної мови.
Спам — небажані поштові повідомлення, зазвичай рекламного характеру, що надходять електронною поштою від невідомих людей або організацій бе згоди отримувача. Така кореспонденція неприємна тим, що займає оплачуваний час, місце в поштовій скриньці й увагу користувача. Через спам-листи може надходити із запізненням актуальна кореспонденція, унаслідок чого за розсилку спаму в деяких країнах світу передбачено правову відповідальність. Характерні ознаки спаму такі: наявність у темі листа спонукальних пропозицій («Прочитай, це обов'язково!», «Відкрий мене!» тощо), рекламних кліше («Унікальна пропозиція», «Кращий цього сезону», «Лише для Вас» тощо), відсутність виразної інформації у графі «Ім'я відправника» («Я», «yjuhdfe», «менеджер» тощо).
Тред (англ. thread — нитка) — на форумах, у блогах, списках розсипки, конференціях послідовність відповідей на повідомлення, тобто «нитка обговорення»
Хакер — особа, яка зламує інформаційну мережу чи систему організації або використовує її, не маючи на це дозволу. Примітка: термін «хакер» має також інше значення — так інколи називають досвідчених комп'ютерних користувачів.
Хостинг (англ. hosting) — послуга з надання дискового простору для фізичного розміщення інформації на сервері, що постійно розміщено в Інтернеті.
Чат — засіб для спілкування користувачів Інтернету в режимі реального часу, у якому вони можуть писати повідомлення, що миттєво, одне за одним будуть відображені на екрані.
СЛОВНИК ЮЗЕРА

Аватар (аватарка) — це зображення, тобто «обличчя користувача у віртуаль­ному світі». Аватар розташовують поряд із ніком. Зображення на аватар ко­ристувач добирає сам. За бажанням можна бути на вигляд інопланетянином, квіткою, зеленим бегемотом, який сміється, тощо. Аватари користувачі до­бирають не лише за принципом «подобається — не подобається». Частіше добирають аватарки, що відображають характер людини, її світогляд. Ава­тари можна змінювати залежно від настрою, адже це не заборонено.
Анонімус — так називають більшість відвідувачів іміджбордів, які вільно ви­словлюють власні найсміливіші думки.
Аська (ICQ) — програма для спілкування онлайн (назва — абревіатура від англ. «І seek you»), що забезпечує миттєве відправлення та отримання тек­стових повідомлень.
Бан — використовують у вебсрорумах, чатах або онлайн-іграх. Вилучення користувача зі списку учасників. «Забанити, накласти бан» — заборонити користувачеві що-небудь робити (писати нові повідомлення, переглядати їх, повністю позбавити доступу).
Вебсерфер — особа, яка здійснює «подорож» інтернетом.
Геймер — людина, яка грає в комп'ютерні відеоігри.
Емотикон (емоджі) — емоційна гонка або, як її часто називають у просто річчі, смайли, смайлики (від англ. smile — усмішка:)).
Інтернет-мем (англ. Internet meme) — назва явища спонтанного поширення будь-якої інформації чи фрази, часто безглуздої, що випадково набула по­пулярності в інтернет-середовищі завдяки поширенню всіма можливими способами (електронною поштою, на форумах, у блогах тощо).
Капча — комп’ютерний тест, що дає змогу визначити, хто користувач системи — робот або людина.
Нетизянин, нетизяни (англ. netizen) — активний користувач Інтернету; громадянин Інтернету.
Нубар або нуб (англ. noob) — сленгова форма від newbie — новачок, «чай­ник» (інколи — той, хто не піддається навчанню).
«Під катом» — блог-вислів, що означає перенесення продовження публікації на іншу сторінку. Здебільшого великі публікації в блозі розподіляють на дві частини — анотацію та повний текст публікації.
Троль — особа, яка займається тролінгом.
Флуд — повідомлення у форумах і чатах, що займають великі обсяги й не містять корисної інформації.

КІБЕРБУЛІНГ ЯК ФОРМА АГРЕСІЇ
Особливістю підлітків завжди було, є і буде бажання мати власні таємні світи, власні ігри та власні секрети від дорослих. Таємничість сучасного покоління — віртуальна та здебільшого не зовсім зрозуміла дорослим. Дорослих, які не знаються на дитячих «забавках» в Інтернеті, лякає віртуальний світ. Вони не можуть зіставити власний дитячий досвід із досвідом власних дітей, навчити їх чомусь, бути авторитетом для них у цій сфері. У цьому й полягає великий ризик, адже, зіткнувшись із проблемою в інтернет-просторі, дитина не завжди має до кого зверну­тися по допомогу.
ЩО ТАКЕ КІБЕРБУЛІНГ?
Термін походить з англійської мови й утворений від двох слів: кібер (означає віртуальне опосередковане комп'ютером середовище) і булінг (походить від англ. bull — бик, бугай, а в переносному значенні — дуже велика, сильна чи агресивна персона), позначає процес лютого, завзятого нападу; близькі за смислом дієслова українською мовою — задирати, прискіпуватися, провокувати, дошкуляти, тероризувати, цькувати тощо.
Отже, кібербулінг — це систематичні умисні дії з боку особи або групи осіб (частіше підлітків) із використанням інформаційно-комунікаційних засобів, спрямовані проти іншої особи (осіб), що характеризують створенням ворожої, принизливої, образливої обстановки, метою або наслідком яких є залякування, порушення права на безпечне навчання, повагу, честь, гідність, майно, здоров’я і життя, обмеження свободи волевиявлення особи (осіб) тощо.



ФОРМИ ТА ТИПИ КІБЕРБУЛІНГУ
Перепалки, або флеймінг (відангл. flaming — пекучий, гарячий, полум'яний) — обмін короткими гнівними й запальними репліками між двома чи більше учасниками, використовуючи комунікаційні технології. Частіше за все розгортається в «публічних» місцях Інтернету: чатах, форумах, дискусійних групах, інколи перетворюється на затяжну війну. На перший погляд флеймінг — це боротьба між рівними, але за певних умов вона може перетворитися на нерівноправний психологічний терор.
Нападки, постійні виснажливі атаки (англ. harassment) — найчастіше це залучення повторюваних образливих повідомлень, спрямованих на жертву (наприклад, сотні смс-повідомлень на мобільний телефон, постійні дзвінки) з перевантаженням персональних каналів комунікації. На відміну від перепалки, атаки більш тривалі й односторонні.
У чатах чи на форумах (місця розмов в Інтернеті) нападки теж трапляються, в онлайн-іграх нападки найчастіше використовують грифери (grieffers) — група гравців, які за мету ставлять не перемогу в певній грі, а руйнацію ігрового досвіду інших учасників.
Обмовляння, наклепи (denigration) — розповсюдження принизливої неправдивої інформації з використанням комп'ютерних технологій. Це можуть бути і текстові повідомлення, і фото, і пісні, які змальовують жертву в шкідливій, інколи сексуальній манері. Жертвами можуть ставати не лише окремі підлітки, агресори здійснюють розсилку списків (наприклад, «хто є хто» або «хто з ким спить» у класі, школі), створюють спеціальні «книги для критики» (slambooks), у яких розміщують жарти про однокласників, де також можуть поширювати наклепи, перетворюючи гумор на техніку «списку групи ненависті», з якого вибирають мішені для тренування власної злоби, зливання роздратування, переносу агресії тощо.
Традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу моніторити проблеми, зокрема й ті, які виникають у віртуальній частині соціального світу вашої дитини. Для того щоб дитина могла спокійно відреагувати на проблеми кібербулінгу, можна провести профілактичну бесіду та надати певні реко­мендації реагування (додаток). Якщо вже ситуація сталася, то реакція батьків має бути спокійною та спрямованою на вирішення проблеми (додаток).
Дорослим варто пам'ятати: кібербулінг — це форма пізнання дітьми соціального світу інформаційної доби, експериментування зі стосунками і владою, яка за ними стоїть, спроби визначення власного місця в соціумі та властивостей особистості.
Самозванство, утілення в певну особу (impersonation) — переслідувач позиціонує себе як жертву, використовую и її пароль доступу до її   акаунта в соціальних мережах, блогу, пошти, системи миттєвих повідомлень тощо, а потім здійснює негативну комунікацію. Організація «хвилі зворотних зв'язків» відбувається, коли з адреси жертви без її відома відправляють ганебні провокаційні листи її друзям і близьким за адресною книгою, а потім розгублена жертва неочікувано отримує гнівні відповіді. Особливо небезпечне використання імперсоналізації проти людей, включених до «списку груп ненависті», адже наражає на реальну небезпеку їх життя.
Ошуканство, видурювання конфіденційної інформації та її поширення (outing&jtrickery) — отримання персональної інформації в міжособистісній комунікації та викладання її (текстів, фото, відео) до публічної зони Інтернету або поштою тим, кому вона не призначена.
Відчуження (остракізм), ізоляція. Будь-якій людині, особливо в дитинстві, притаманно сприймати себе або в якійсь групі, або поза нею. Бажання бути включеним у групу виступає мотивом багатьох учинків підлітка. Виключення з групи сприймають як соціальну смерть. Чим більше виключень людини, яка включена у взаємодію з іншими, наприклад, у грі, тим гірше вона почувається і тим нижчою стає її самооцінка. У віртуальному середовищі виключення також наражає на серйозні емоційні негаразди, аж до повного емоційного руйнування дитини. Онлайн-відчуження можливе в будь-яких типах середовищ, де використовують захист паролями, формують список небажаної пошти або список друзів. Кіберостракізм виявляється також через відсутність швидкої відповіді на миттєві повідомлення чи електронні листи.
Кіберпереслідування — це дії з прихованого вистежування і тих, хто байдикує поруч, зазвичай зроблені нишком, анонімно, для організації злочинних дій, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через Інтернет необережних користувачів, злочинець отримує інформацію про час, місце та всі необхідні умови здійснення майбутнього нападу.
Хепіслепінг (від англ. happyslapping —щасливе ляскання) — доволі новий вид кібербулінгу, який було розпочато в англійському метро, де підлітки, прогулюючись пероном, раптом ляскали одне одного, а інший учасник знімав цю дію на мобільну камеру. Надалі будь-які відеоролики, у яких записано реальні напади, стали називати хепіслепінгом.
Відеоролики нападів задля ґвалтування чи його імітації інколи ще називають «хопінг» — наскок (особливо поширений у США). Ці відеоролики розміщують в Інтернеті, де їх можуть проглядати тисячі людей, зазвичай без жодної згоди жертви.
Інша форма хепіслепінгу — це передавання сюжетів мобільними телефонами. Починаючись як жарт, хепіслепінг може завершитися трагічно, як це сталось із 18-річним Трістоном Крістмасом, якого група хлопців побила для того, щоб зняти відео для Інтернету, а коли він, ударившись головою, помирав кинутий на підлозі, убивця та спостерігачі пішли продовжувати вечірку. Згодом виникло поняття буліцид — загибель жертви внаслідок булінгу, це вважають злочином.
Кібербулінг може бути здійнено у двох ос­новних формах: персоніфікованій, яка перед­бачає адресну розсилку інформації жертві, та неперсоніфікованій, що полягає в надсиланні інформації жертві й поширенні її в публічному інформаційному просторі для невизначеного кола осіб, створюючи навколо жертви в рефе­рентних соціальних групах (клас, двір, школа) негативну атмосферу неповаги, приниження, засудження, ізоляції тощо. Друга форма кібербулінгу значно небезпечніша.
Незважаючи нате що кібербулінг характеризу­ють найвищим рівнем прихованості порівняно з усіма іншими видами насильства, наявний ще латентний кібербулінг.
Це прихована агресія, за якої поведінка кібер-булера замаскована під звичайну бесіду щодо обміну думками, дискусію тощо, тобто її не позиціонують як агресивну. Знаряддям образ стає сарказм, іронія, провокативна поведінка тощо. Мета такої поведінки — образи, дошку­ляння, провокація конфлікту, здобуття інфор­мації особистого характеру з подальшим її ви­користанням з хуліганською або злочинною метою тощо.


ПРИЧИНИ КІБЕРБУЛІНГУ
Персональні (суб'єктивні) чинники вплива­ють на формування агресивної (булінгової) по­ведінки загалом і з використанням інформацій­но-комунікаційних засобів зокрема. Розрізня­ють такі основні поміж них:
схильність до агресії та хибне уявлення про те, що агресивні дії щодо іншої особи припу­стимі; 
прагнення переваги, першості, що додає ав­торитету в очах друзів й однолітків. У підлітко­вому віці «відстань» у стосунках між батьками та дітьми збільшується, часто авторитет бать­ків (педагогів) обернено пропорційно автори­тету найближчих друзів. На цьому етапі соціа­лізації дитини одним із головних бажань стає прагнення здобути авторитет серед одноклас­ників (однолітків);
наявність комплексу неповноцінності, на­слідком якого може бути заздрість, іноді по­мста за образи;
нудьга, за якої агресія відіграє роль розваги;
компенсація за невдачі в навчанні або осо­бистих стосунках (стан фрустрації);
відсутність навичок вирішувати конфлікти або їх уникати (через юний вік);
різке звуження простору соціальної взаємо­дії дітей. Проблема сучасного інформаційного суспільства в тому, що люди загалом і підлітки зокрема набагато менше спілкуються особи­сто, без використання електронно-комуніка­ційних пристроїв і мережі Інтернет;
особливості характеру неповнолітнього, зо­крема такі, як занижена самооцінка, потайність, низький рівень емпатії.
Соціальні (об’єктивні) чинники, які сприяють поширенню кібербулінгу:
недостатнє усвідомлення суспільством явища кібербулінгу між школярами як соціальної проб­леми. Дорослі часто не обізнані щодо наявних загроз для підлітків у віртуальному світі;
негативний вплив сім'ї. Сім'я — первинний ін­ститут соціалізації дитини. Неспроможність су­часної сім’ї забезпечити потреби дитини в піклу­ванні, ігнорування її інтересів, жорстоке став­лення, пропаганда сили в сім’ї — усе це впли­ває на формування агресивності дитини. Ос­тання не лише не набуває позитивного досвіду, а й шукає у віртуальному світі компенсації за від­сутність уваги батьків (чи навпаки, від їхнього тиску) або за жорстоке поводження батьків;
відсутність послідовної, науково обґрунтова­ної державної політики запобігання насильству загалом і кібербулінгу зокрема. Лише останніми роками почали діяти «телефони довіри», кри­зові центри, притулки для жертв насильства. Але практично відсутні освітні, реабілітаці­йні програми для підлітків, освітні програми для батьків, схильних до насильства, і батьків, діти яких стали жертвами будь-якого насиль­ства (зокрема й віртуального). У деяких країнах (США, Канаді) такі програми вже функціонують;
низький рівень обізнаності батьків щодо не­безпеки, яку приховує віртуальний світ, і недо­статній рівень професійної підготовки вчите­лів, психологів стосовно реагування на факти кібербулінгу. Адміністрації закладів загаль­ної середньої освіти необхідно пропагувати недопустимість насильства в будь-якому ви­гляді, зокрема й із використанням новітніх тех­нічних засобів комунікації;
педагоги повинні бути професійно підготовлені до бесід із дітьми на теми насильства, також і з використанням інформаційно-комунікацій­них засобів і мережі Інтернет, мати навички вирішення проблеми такого насильства між дітьми. Це необхідно для того, щоб жертва не залишалась із проблемою наодинці, а агресор усвідомлював, що жоден випадок булінгу та кі­бербулінгу не залишиться безкарним;
усеохопна, «тоталітарна» пропаганда насиль­ства через засоби масової інформації та в Ін­тернеті. За останні 40 років у світі було про­ведено більше ніж юоо досліджень, присвя­чених впливу телебачення й кінематографа на дітей. Дослідження проводили в багатьох краї­нах світу між хлопчиками й дівчатками, які на­лежать до різних рас, національностей і соці­альних груп. Проте результати досліджень були практично ідентичні: агресія на екрані робить дітей більш агресивними до людей і неживих предметів. Вони поступово починають вважати насиль­ство способом вирішення проблем і втілювати побачене в реальному житті. Багато підлітків після перегляду сюжетів із картинами жорсто­кості, агресивності, самогубств ідентифікують себе з кіногероями й діють відповідно. Насильство стає більш зухвалим, підтверджен­ням чому є наявність великої кількості відео в Інтернеті, на яких зафіксовано бійки, зну­щання та інші жорстокі дії школярів щодо одне одного. Віртуальне середовище, у якому відбу­вається кібербулінг, дає агресорам змогу від­чувати себе менш уразливими та менш відпо­відальними за власні дії.
Для успішного захисту дітей від насильства в Інтернеті необхідно залучення батьків, учите­лів, громадських організацій, державних уста­нов тощо;
відсутність належного соціально-правового ме­ханізму захисту від насильства школярів зага­лом і його кіберформи. Чинне законодавство не містить визначення поняття булінгу й кібербу­лінгу. Тому вести статистику та юридично ква­ліфікувати вияви насильства й кібернасильства дуже важко. Обліковують лише випадки, коли такі дії призвели до серйозних наслідків, відповідальність за які передбачена криміналь­ним кодексом України або Кодексом законів про адміністративні правопорушення України.


ПРОФІЛАКТИКА ТА ПОДОЛАННЯ КІБЕРБУЛІНГУ ДЛЯ БАТЬКІВ
Бути уважним до дитини та її віртуальних практик. Дослідження медіакультури молоді свідчать, що підлітки мають відокремлені від дорослих віртуальні практики. Підлітки переважно не обговорюють з батьками власний досвід «спілкування» з медіа.
Онлайн-практики підлітків — ще більш відокремлені, батьки фактично відсутні в тому віртуальному світі, де проводить час їхня дитина: в Інтернеті вони ходять до різних місць різними маршрутами.
Канали до віртуального світу потребують регулювання, запровадження чітких правил користування, що запобігає небезпекам і роз'яснює, у яких ситуаціях і яку поведінку вважають нормальною та безпечною. Батьки мають уважно вислуховувати дитину щодо її вражень і дій у віртуальному середовищі, ознайомлюватися із сайтами і тими кібертехнологіями, які використовують діти.
Важливо звертати увагу на тривожні ознаки, які можуть вказувати на можливість віктимізаці вашої дитини внаслідок кібербулінгу: дитина на вигляд засмучена після онлайн-режиму, перегляду повідомлень, віддаляється від спілкування з однолітками, можливе погіршення академічної успішності (хоча останнє може свідчити й про інші негаразди).
Важливо відстежувати онлайн-репутацію дитини (для цього час від часуздійснюйте пошук, наприклад, у Гуглі, за ім'ям вашого сина чи доньки). Періодичність спілкування, певні ритуали та сімейні традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу моніторити проблеми, зокрема й ті, які виникають у віртуальній частині соціального світу вашої дитини. Для того щоб дитина могла спокійно відреагувати на проблеми кібербулінгу, можна провести профілактичну бесіду та надати певні реко­мендації реагування. Якщо вже ситуація сталася, то реакція батьків має бути спокійною та спрямованою на вирішення проблеми.
Медіаімунітет, як і біологічний імунітет до ін­фекції, не формують раз і назавжди, він потре­бує періодичного оновлення. Пам'ятайте, що найкращим жанром бесіди з підлітком може бути паритетна дискусія, а не менторське нав'я­зування хоч якнайкращих, але все ж таки пра­вил. Проблематизуйте міркування, створюйте правила разом, домовляйтеся, укладайте кон­венції.
Пояснення ситуації. Аби зняти напруження й страх дитини, залежно від її віку, варто до­ступно пояснити, чому виникає кібербулінг і чому саме вона стала жертвою. Кібербулери керуються однією зі стратегій:
По-перше — це стратегія реваншу: діти, які за­знали нападок у реальному житті, можуть спробувати бути булерами у віртуальному середо­вищі.
По-друге — утеча від нудьги, розваги без усві­домлення можливих трагічних наслідків роз­витку подій, спровокованих кібербулінгом.
По-третє — посилення реального булінгу ін­формаційно-комунікаційними технологіями, що створює феномен комплексного булінгу.
Важливо, щоб профілактичні дії з упрова­дження правил або дії допомоги в разі нападів батьки робили спокійно та впевнено, даючи ді­тям позитивний емоційний ресурс захищено­сті, підтримки. Своє хви­лювання і тривогу можна обговорювати з ін­шими дорослими, наприклад, іншими бать­ками, діти яких були жертвами булінгу (у про­грамі дій школи може бути передбачено орга­нізацію таких зустрічей).
Щоб самостійно врегулювати ситуацію, можна зробити запит адміністраторам сайтів, на яких здійснювали атаки, про видалення образливої інформації. Також адміністратори можуть убезпечити користувача-жертву тимчасовим блокуванням повідомлень у чаті користувача-булера. Така пауза в спілкуванні позитивно впливає на мотивацію підлітка, який учиняє булінг заради розваги.
Проте якщо причина в іншому, наприклад, кібербулінг слугував підсиленням традиційного булінгу, насилля може бути продовжене іншими засобами. Варто поінформувати про проблему педагогів. Якщо ймовірні булери зі шкільного кола дитини, то педагоги зможуть уважніше стежити за ситуацією традиційного булінгу під час освітньо-виховного процесу. Також педагоги можуть ужити профілактичних заходів, спрямованих на формування безпечної поведінки в Інтернеті.
Якщо всі названі профілактичні заходи не допомагають вирішити проблему кібербулінгу — зверніться до кіберполіції. Дитина повинна знати, що анонімна свобода в Інтернеті — умовна.
Якщо кібербулінг має ознаки шахрайства, погроз, вимагання. відверто сексуальний характер, необхідно звернутися до правоохоронних органів. Адже, якщо дії в інтернеті спричиняють реальну шкоду або кримінальну загрозу, правоохоронні органи можуть довідатися інформацію з профілів, визначити координати комп'ютерів, з яких людина надсилала повідомлення тощо.
Підсумкові акценти
Дорослим варто пам'ятати: кібербулінг — це форма пізнання дітьми соціального світу інформаційної доби, експериментування зі стосунками і владою, яка за ними стоїть, спроби визначення власного місця в соціумі та властивостей особистості. 
Завдання дорослих: регулювати спроби й експерименти в межах загальнолюдських норм і гуманістичних цінностей, запобігати ескалації жорстокості та не допускати трагедій, що стаються на тлі байдужості.
Наталія ПАВЛЮК, практична психологиня

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)