Осінь - пора "бабиного літа", кольорового листя, збору врожаю, - особливо щедро вродили яблука - одні з найкориснішіх і найулюбленіших природніх смаколиків для дітей і дорослих. Яблукам та фруктовим садам присвячений щорічний захід, ініційований благодійною організацією Common Ground в 1990 році в Сполученому Королівстві і мав назву День яблука, а в 2020 році вже був започаткований Всесвітній день яблука.
І не дарма. Адже яблуко входить в трійку найбільш популярних фруктів у всьому світі, після манго і бананів. Воно містить у собі велику кількість вітамінів Е, К і вітамінів групи В. Яблука багаті залізом, натрієм, калієм, цинком, пектином і йодом. Цей плід підтримує нашу імунну систему, забезпечуючи організм вітаміном С і цинком, який необхідний для правильного функціонування білих кров'яних клітин, відповідальних за знищення шкідливих мікроорганізмів.
Ви запитаєте: "Яким чином у бібліотеці поєднуються яблука, книжка й мова?"
А дуже просто. Ці три компоненти неймовірним чином впливають на здоровий розвиток людського організму, а саме: мова - це наше серце, книга - це наш розум, яблуко - це наша сила!
Тож, читаємо книжки українською мовою і їмо смачні яблука! Вперед, за розумом, красою і здоров'ям!
Яблуко - це скарбничка поживних і корисних речовин. Людям давно відомо про корисні властивості яблук і можливо тому вони часто фігурують у різноманітних міфах та легендах.
Впевнена, цікаві факти про цей неймовірний фрукт стануть ще однією причиною з'їсти яблуко.
18 жовтня – Європейський день боротьби з торгівлею людьми
Започаткований 18 жовтня 2007 року.
Організація Об’єднаних Націй зазначає, що всі країни світу страждають від торгівлі людьми. Але в Україні загрози щодо активізації торгівлі людьми максимально набули актуальності з лютого 2022 року, адже якщо раніше соціально-економічна нестабільність, безробіття, сімейні негаразди штовхало пересічних українців до пошуку роботи далеко від рідної місцевості або закордоном, то сьогодні побоювання за своє життя, а особливо за життя дітей та близьких спонукало українців масово цілими родинами від’їжджати з місця постійного проживання та відповідно шукати будь-яку роботу.
У реаліях воєнного часу значно розширюється група ризику людей, які можуть потрапити у торгівлю людьми, а саме до неї додалися внутрішньо переміщені особи, біженці, діти без супроводу, багатодітні та малозабезпечені сім'ї, одинокі матері, люди з особливими потребами, самотні люди похилого віку. А особливо прикро, що до групи ризику потрапили неповнолітні діти, адже в умовах військової агресії діти могли без батьків перемішуватися в Україні і перетинати кордон.
За даними Державної прикордонної служби України протягом 24 лютого - 3 червня 2022 року з України виїхали понад 5,2 млн осіб, переважна більшість яких є громадянками України.
Воєнний стан робить українців ще більш вразливими і сприяє збільшенню випадків торгівлі людьми.
З початку 2022 року поліцією зафіксовано 77 фактів торгівлі людьми, зокрема - 26 фактів сексуальної експлуатації та 28 - трудової експлуатації. Станом на жовтень 2022 року ці цифри, на жаль, збільшилися.
Основними правилами безпеки є:
за жодних обставин не віддавайте свій паспорт і документи потенційному роботодавцю або іншим людям;
не погоджуйтеся на роботу, деталі якої ви не знаєте. Якщо від вас щось намагаються приховати або маніпулювати – це тривожний сигнал;
погоджуйтеся тільки на легальне працевлаштування;
не довіряйте занадто привабливим умовам та пропозиціям: одразу висока зарплата, відсутність досвіду для молодих дівчат тощо;
підписуйте лише ті документи, які розумієте. Якщо необхідно – проконсультуйтеся з юристом;
збережіть контакти консульств, посольств, організацій та інших органів, які допоможуть вам захиститися;
знайте свої права як мігранта і працівника у країні, куди ви приїхали;
якщо ви потрапили у ситуацію торгівлі людьми або стали її свідком, звертайтеся до правоохоронних органів, посольства, консульських установ та інших організацій, які захищають українців за кордоном.
Жінки та діти, які змушені зараз покинути Україну через військову агресію росії та прямують до сусідніх країн, стикаються з ризиками торгівлі людьми. Водночас чоловіки, що залишаються в середині країни, також можуть стати здобиччю торговців людьми. Злочинний світ пристосовується до змін реальності, полюючи на нові жертви, торгівці людьми готуються скористатися вразливістю тих, хто змушений покинути Україну.
ніколи й нікому не віддавайте ваш паспорт чи документи, які ідентифікують вашу дитину. Пред’явіть їх лише працівникам прикордонної служби під час проходження паспортного контролю;
завчасно зробіть копії, заскануйте чи сфотографуйте ваш паспорт, та документи вашої дитини. Надішліть їх на власну електронну пошту чи збережіть їх на телефон.
2. Безпека пересування:
ретельно розплануйте маршрут вашої подорожі;
намагайтеся не сідати у авто до незнайомих людей;
якщо вам все ж таки треба сісти в авто до незнайомих людей, сфотографуйте його номер та надішліть вашим близьким.
3. Безпека спілкування:
нікому не віддавайте свій мобільний телефон чи інші засоби зв'язку;
будьте обачні та не довіряйте сліпо випадковим незнайомим жінкам. Вони теж можуть бути залучені до торгівлі людьми;
домовтеся зі своїми близькими про певне кодове слово чи знак, що буде означати небезпеку чи потребу в допомозі;
щодня інформуйте близьких про ваше місцезнаходження та пропозиції, які вам надходять ( наприклад про поселення, про працевлаштування, про оформлення документів).
У випадку, якщо ви підозрюєте, що потрапили в руки торговців людьми - одразу телефонуйте 112 (лінія екстреної допомоги в ЄС)
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації працює з 1997 року, і з 2017 року функціонує за єдиним гармонізованим загальноєвропейським номером з надання психологічної допомоги 116 123.
Єдина в Україні національна і безкоштовна гаряча лінія з питань попередження ґендерно зумовленого насильства та торгівлі людьми: 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного)
З 2013 року Громадська організація «Ла Страда-Україна» забезпечує роботу єдиної в Україні Національної гарячої лінії для дітей та молоді.
Діти, підлітки та студентська молодь мають можливість анонімно і конфіденційно отримати підтримку в будь-яких складних життєвих ситуаціях, а дорослі – проконсультуватися з психологами, юристами, соціальними працівниками та соціальними педагогами щодо ситуацій, які стосуються дітей та порушення їхніх прав.
Підтримка поруч!
Звертайтеся за консультацією: 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного) або 116 111 (з мобільного)
Посібник містить інформацію про поняття торгівлі людьми, загальний огляд ситуації, статистичні дані, форми торгівлі людьми, а також актуальні методи вербування та рекомендації, які потрібно дотримуватись, аби не потрапити до небезпеки, пов’язаної з торгівлею людьми.
Факти, які говорять про те, що просвітницьку діяльність варто починати серед дітей та молодих людей, які навчаються в школі:
- кожен четвертий постраждалий від торгівлі людьми у світі – дитина.
- майже 80% постраждалих українців не мали вищої освіти.
Метою даного проекту є просвіт щодо запобігання ризику втягнення молоді до ситуацій торгівлі людьми шляхом підвищення психологічної готовності молоді протистояти викликам, які можуть призвести до відкриття в системі використання, втягнення в злочинну діяльність.
Даний посібник "Схвалено для використання в загальноосвітніх навчальних закладах" (Міністерство освіти і науки України. Лист №22.1/12-Г-771 від 04.09.2020).
"Скільки людина знає мов, стільки разів вона й людина, - тож, хоча б раз станьте людиною, вивчіть свою". Ці слова належать Йоганну Вольфгангу фон Гете - видатному німецькому письменнику і просвітителю.
Звичайно, добре знати декілька мов, але свою рідну мову - мову матері, мову Батьківщини, її історію повинен знати і вивчати кожен. Адже без рідної мови жодна людина не може повноцінно відчувати себе частиною власного народу, його історії та культури. Наш скарб - це українська мова. Наш обов'язок - берегти й плекати її, щоб вона служила єднанню між поколіннями і возвеличувала Україну й українців.
Президент України Володимир Зеленський 28 липня 2023 року підписав Указ №455/2023, відповідно до якого дата святкування Дня української писемності та мови була перенесена з 9 листопада на 27 жовтня.
До відома.У 2023 році дата свята змінилася через рішення Православної церкви України (ПЦУ) та Української греко-католицької церкви (УГКЦ) перейти на новий церковний календар, відповідно до якого на 13 днів пересуваються раніше нерухомі дати свят.
День писемності та мови в Україні не випадково відзначають у свято вшанування пам'яті преподобного Нестора Літописця, автора "Повісті временних літ". Адже саме його вважають "батьком української словесності". А сенсом всього його життя була книжкова справа.
У 17 років Нестор прийшов до Києво-Печерської Лаври послушником. На початку XII століття він створив літопис, в якому охопив події, починаючи від біблійних часів і до XI століття. Його написання зайняло близько 20 років. На жаль, первісна редакція "Повісті" загублена, і до наших днів дійшли тільки перероблені її видання.
На сьогоднішній день ведуться дослідження походження української писемності. Існує версія, що на території України було кілька її варіантів. У Північному Причорномор'ї користувалися абеткою, схожою на грецьку та латину, а в східних регіонах - значками сарматів, які мали схожість з грузинської азбукою.
У древніх слов'ян існувало одночасно дві абетки - кирилиця і глаголиця. При цьому дослідники вважають, що кирилична абетка, яка використовується більшістю слов'янських народів, була створена на основі глаголиці і грецьких симоволів.
Глаголиця до сих пір не має аналогів. Імовірно глаголиця була придумана слов'янським просвітником Кирилом Філософом, для запису богослужебних текстів. Стародавні "Київські листки" X століття також були написані глаголицею.
Сучасна літературна українська мова з'явилася у XVIII столітті. Першим твором, написаним з її використанням, вважається "Енеїда" І.П. Котляревського. Остаточно закріпив розмовну українську в літературних творах поет Т.Г. Шевченко.
Утиски української мови, так само, як і її носія - українського народу, відбувалися упродовж багатьох століть. Різні держави, під владою яких опинялася Україна, забороняли українську мову і всіляко принижували її.
Факти про українську мову, які ніхто не знає | Єрудиція #4
Нині українська мова має державний статус, але зазіхання на неї з боку кремлівських можновладців та місцевих українофобів і русифікаторів не припиняються.
Отже, варто докладати зусиль, аби українська мова не тільки зберігалася, але й розвивалася. Нею варто розмовляти, писати, послуговуватися будь-де, адже вона наша рідна мова.
Кожен українець повинен памятати слова видатної української поетеси Ліни Костенко: "Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову..."
У День української писемності та мови за традицією:
покладають квіти до пам’ятника Несторові Літописцю;
відзначають найкращих популяризаторів українського слова;
заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;
щорічно, з метою заттвердження статусу державної мови та підняття її престижу, в Україні проводиться Міжнародний конкурс ім. Петра Яцика. Його організатором в 2000-му році виступив канадський меценат українського походження Петро Яцик, який зробив великий внесок у фінансування розвитку української науки за кордоном.
Невже хліб - це просто вода з борошном?! Звісно, ні. Це не лише страва, а й символ. В Україні здавна кожна важлива подія, кожне свято, кожен день протягом життя людини не відбувався без хліба. Жито насипали новонародженому до колиски, з хлібом ішли свататись, хлібом благословляли молоде подружжя до шлюбу, з хлібом проводили в останню дорогу… Навіть у часи технічого прогресу важко уявити весілля без короваю та “шишок”, Великдень – без пасок і бабок, Маковія – без коржів з маком, а свято Андрія – без калити.
У світі існують сотні й тисячі рецептів хліба з різною щільністю, смаком, формою, розмірами. Хліб їдять майже в усіх країнах світу. Навіть у тих місцях, де пшениця не росте - борошно роблять з інших інгредієнтів, наприклад кукурудзи, жита або рису, а далі використовують його для виготовлення простих і поживних страв, які еквівалентні хлібові.
Не дарма, з давніх-давен у слов'ян, зокрема й в Україні, існував особливий звичай: люди, котрі переломили між собою хліб, ставами друзями на ціле життя!
Адже хліб - це справжній посол миру та дружби поміж народами, таким він здавна був і залишається таким сьогодні.
Гра-класифікація. Народні прикмети та прислів'я про хліб. 2-6 кл.
Приказки та прислів'я про хліб. Діаграма з мітками
Вперше хліб з'явився на Землі ще понад 15 тисяч років тому. Життя наших пращурів у ті далекі часи було геть нелегким. Головною турботою була турбота про їжу. У пошуках їжі вони і звернули увагу на злакові рослини. Довгий час люди вживали в їжу зерна в сирому вигляді, потім навчилися розтирати їх між каменями, отримуючи крупу, й варити її. Так і з'явилися перші жорна, перше борошно, перший хліб...
Між іншим, перший хліб мав вигляд рідкої каші. На той час людина вже навчилася видобувати вогонь і застосовувала його для приготування їжі. В процесі експериментів хтось виявив - якщо підсмажені зерна роздрібнити та змішати з водою, каша виходить набагато смачніше тої, яку він їв з сирих зерен. Це і стало другим відкриттям хліба. Саме відтоді наші далекі пращури з густої зернової каші стали випікати прісний хліб у вигляді коржа.
Історія хліба в Стародавньому Єгипті
Стародавні єгиптяни навчилися готувати хліб зі збродженого тіста. За легендою це сталося, через недогляд раба, який готував тісто - воно підкисло та, аби уникнути покарання, він усе ж таки ризикнув спекти коржі.З'ясувалося, що вони вийшли пишнішими, рум'янішими та й смачнішими, ніж з прісного тіста. Так 5-6 тисяч років тому в Стародавньому Єгипті розпочався розвитк хлібопекарського виробництва.
Хліб зі збродженого тіста був не тільки смачнішим - він довше зберігався свіжим і краще засвоювався організмом. Єгипетські пекарі готували різноманітні види хліба: довгастий, пірамідальний, круглий, у формі плетінок, риб, сфінксів. На хлібі ставили знаки у вигляді троянди, хрестика, знака сім'ї або роду, а на виробах для дітей — знаки у вигляді півня, кошеня тощо. Випікали й солодкі хлібці, до складу яких входили мед, жир, молоко - і цінувалися вони дорожче!
Виробництво хліба у Стародавній Греції та в Римі
Хліб зі збродженого тіста вважався в цих державах делікатесом - він був доступний лише заможнім громадянам. Для рабів же випікався чорний хліб - щільний і грубий. Цікаво, що греки навіть спеціально випікали хліб для спортсменів, які мали брати участь в Олімпійських іграх. З нагоди спортивних змагань в Олімпії для учасників і гостей пекли особливий - білий, добре розпушений хліб - і подавали його з маслинами та рибою. Загалом, хліб вважали окремою стравою. Чим багатшим був будинок і чим поважніший господар - тим рясніше й щедріше пригощав він своїх гостей білим хлібом. Майстри-пекарі тримали рецепти хліба в суворій таємниці й передавали їх з покоління в покоління. На честь особливо видатних майстрів зводилися навіть монументи. Так, у Римі до сьогодні зберігся монумент висотою 13 метрів пекареві Марку Вергілію Еврісаку, котрий жив 2 тисячі років тому, засновнику декількох великих пекарень. Ці пекарні забезпечували хлібом майже все населення Риму.
Хліб по-східному: Османська імперія
Хліб був незамінною частиною східної кухні в часи османів — його у великих кількостях вживали люди з усіх соціальних верств суспільства. У багатьох хліб був приємним доповненням до основних страв, у бідних же — хліб і сам був головною стравою.
Відомо, що султан Мехмед ель-Фатіх відразу після завоювання Константинополя призначив керівником Хизир Бея, який насамперед організував виробництво чистого, високоякісного хліба. А 1502 року султан Баязид ввів державну гарантію на якість хліба, пізніше ця практика поширилася на всій території Османської імперії. Подібне рішення сприяло появі багатьох великих хлібних майстрів, особливо в області Караденіз.
При цьому головним постачальником пшениці для всієї Османської імперії був Крим. Столичний Стамбул отримував зерно саме з Кафи. Існував навіть спеціальний указ султана, який забороняв вивозити хліб з Кафи до інших місць - навіть попри те, що протягом року в ній вантажились 100-150 «хлібних» кораблів!
Історія хліба в Індії
Тропічний клімат, палюче сонце, перенаселеність — харчування в Індії було би просто немислиме без хліба. Індійські перепічки легко переносять спеку, дуже поживні й їх можна завжди тримати під рукою. При цьому борошно для виробництва хліба використовується специфічне. Цільні зерна пшениці перемелюють до стану темно-жовтого порошку. Таке борошно має назву «Атта». Хліб з неї виходить незвичайний — оксамитовий, з жовтуватим м'якушем і хрусткою скоринкою.
Цікавими є й способи приготування індійського хліба. Національна піч тандур з'явилася в Індії більше 4-х тисяч років тому — отвір в землі, обмазаний глиною, на дні якого тліє деревне вугілля. У ній найчастіше печуть «наан», приклеюючи тонкі пласти тіста прямо на глиняні стінки. Перепічки «чапати» смажать на чавунних сковорідках, а смачну випічку «пурі» — обсмажують у фритюрі. Хліб не заготовляють про запас, у вологому тропічному кліматі це нерозумно.
Хліб у Тибеті
Найпростіший плаский тибетський хліб печеться з борошна, води й дрібки солі на великих, важких сковорідках з олією або без неї. Національна страва, яке вважається тибетським хлібом, називається «Цампа».
При її виготовленні використовується: борошно з ледь підсмажених зерен ячменю, сир і молоко яка. Цампа - основна частина раціону тибетців. Вона також використовується в ритуальних цілях - її шматочки кидають у повітря під час багатьох буддійських ритуалів.
Ритуал кидання цампи з'явився ще в стародавні добуддійські часи і служив для того, щоб утихомирити духів місцевості, попросивши їхнього заступництва та захисту. Потім він був запозичений буддизмом як «символ святкування та радості» і став використовуватися при народженні дитини. Сьогодні ця страва особливо відома в зв'язку з новорічними святкуваннями, коли хліб-цампу кидають, співаючи молитви, що закликають удачу в новому році для себе та інших.
Виробництво хліба у Візантії
Величезна кількість сортів хліба та способів його приготування у часи Візантійської імперії красномовно свідчить про виняткову важливість цього продукту для її мешканців.
Імператор Юстиніан І і Велізарій. Мозаїка. Равенна, церква Св. Віталія
Так, існував хліб вищого сорту - сілігнітіс, який пекли тільки для багатих людей з найкращих сортів пшениці. Його також використовували для причастя в храмах і давали хворим, оскільки сілігнітіс сприяв травленню. Далі йшов хліб сеїдалітіс, який випікали з борошна нижчої якості. Також були середні сорти хліба, і, нарешті, грубий хліб для злидарів. У солдатів і ченців був свій хліб - пексамас. Він був досить жорстким, адже його двічі пекли в печі, щоб випаровувалася вся волога. Натомість такий хліб не пліснявів довгий час.
У статутах візантійських цехів X століття було обумовлено: «Пекарі не надаються до жодних державних повинностей, щоб вони без зайвих перешкод могли випікати хліб».
Найдавніший хліб у Європі
Найстаріший у Європі хліб, знайдений в 1976 році в містечку Тванна на Більському озері (Швейцарія), датується 3530 роком до Р.Х.
Спочатку в Європі не існувало окремих хлібопекарень. Хліб випікався в кожному господарстві для власних потреб. В епоху раннього Середньовіччя при монастирях створювалися свої борошномельні та пекарні. Так, наприклад, пекарня Санкт-Галленського монастиря була здатна випекти до 1000 булок хліба за раз.
Поряд з великою кількістю випеченого хліба вражає і широкий асортимент хлібних виробів - дріжджові, прісні, з борошняними добавками та різноманітних форм. З розвитком міст і збільшенням потреб у хлібі з'являються пекарні цехи. Гільдії пекарів розробили жорсткі норми контролю за якістю хліба на всіх етапах виробництва та правила експлуатації хлібопекарських печей.
Середньовічний Король Хліба
У Середні віки у Франції хліб пекли в монастирях. Хліби були важкими, випікалися переважно з ячменю та житнього борошна грубого помелу, часто з висівками. Це був дешевий хліб. Натомість пшеничний хліб - вважався символом добробуту й був популярним серед шляхти й заможних верств населення.
Цікаво, що існувала пряма залежність між ступенем свіжості хліба та соціальним статусом його споживачів. Так, королівська родина їла хліб свіжоспечений, білий. Вчорашній хліб призначався для знаті. Хліб дводенної випічки — для дрібної шляхти. Хліб триденний отримували ченці та студенти, а хлібом, випеченим чотири дні тому, харчувалися ремісники.
Хліб в Україні
У багатьох руських поселеннях на теренах сучасної України були спеціальні хати, пристосовані для випічки хліба. В цих стародавніх пекарнях хліб виготовляли шановані майстри - хлібники. Крім того, хліб випікали також і господині для власних потреб.
В 11 столітті на Поліссі, Галичині, Наддніпрянщині випікали здебільшого кислий, тобто зброджених хліб з житнього борошна. Виробництво житнього хліба було великим мистецтвом, що грунтувалося на застосуванні спеціальних заквасок, секрет приготування яких тримався в суворій таємниці й передавався з покоління в покоління. Закваскою називали частину заквашенного тіста, що залишилося від попередньої випічки. Саме від якості закваски залежали смак і аромат хліба.
Крім житнього хліба, наші предки випікали також і безліч виробів з пшеничного борошна, починаючи від монастирських просфор і закінчуючи славетними короваями та пасками.
У 1848 році Оноре де Бальзак, перебуваючи в Україні, писав в листі до пані Ширковичевої: “Як приїдете в Україну, в цей рай земний, де я вже запримітив 77 способів виготовлення хліба…”.
В українців кожне свято мало свої хліби. Якщо на Великдень це була паска, то на Петрівку це могли бути мандрики. На Спасівку пекли “спасівські рогачі”, а “на Іллі новий хліб на столі".
Калачі
Найбільш традиційні форми, які були в Україні, це “калачі”. Калач міг бути круглий із діркою і разом з тим, як в Золочівсьому чи Жидачівському районі, подовгастий, обов’язково ромбоподібної форми.
Калачі пеклися на свята, з ними йшли на весілля, їх у Верховинському районі підвішували над церквою; в Чернівецькій області дружби навколо молодої пританцьовували і три рази припрошували, поки вона нарешті погоджувалася виходити до молодого, і тоді цей калач перед молодим розривали. Так що звичаєвість калачів є абсолютно різна.
Шишки
“Шишками” називають невеликі булочки або прикраси для короваю, парових калачів та іншої весільної випічки, які зазвичай виробляють із здобного дріжджового тіста.
У деяких селах на весілля печуть велику кількість “шишок”, щоб вистачило обдарувати всіх присутніх гостей, а також дітей і людей, які прийшли на весілля без запрошення.
Середохресний хліб
Коли приходила середина посту, або середопостя, то якраз на цьому тижні в середу пекли “середохресний хліб”. На Середохресному тижні печуть паляниці, а також формують із хлібного тіста хрестики. Такі хрестики колись згодовували коням і волам – щоб добре працювали, дужі були; закопували у ниву – щоб щедро родила і не було бур’янів; решту віддавали дітям.
Доля цього середохресного хліба по цілій Україні різна. Якщо в деяких районах пекли стільки таких хлібин, скільки в родині було дітей, то в інших регіонах пекли два – один для газди, а другий закопували, як жертва землі перед оранкою.
Баранчик
З отаким “баранчиком” приходять похресники на весілля.
А на Галичині цей баранчик випікають виключно перед страсною п’ятницею, тобто в Чистий четвер на Великодні свята, але є ще села, де цей баранець, як агнець божий, випікають на Різдво.
Побігущий калач
Коли просять на весілля, то в одній частині Поділля такі калачі роздають, залишаючи на столі в кожній хат, а в деяких селах його носять на червоній стрічці, кладуть в хаті на столі, запрошують на весілля, забирають й отак обходять все село. В кінці обходин розламують цього калача у молодого над головою.
З цим же калачем йшли рвати барвінок для весільного вінка: клали його на землі й через отвір зрізали листочки. Також з цим калачем йшли до розпису і в кінці його не з’їдали, він висів на стіні як оберіг молодої родини. “Ми бачили в селах хати, де таким калачам по 20-30 років, – розповідає дослідниця хліба Світлана Творун. – Вони висять в бабусь під іконами на стіні. Це село Стіна Томашпільського району Вінницької області. Бабусі скаржилися, що дочка в місті живе, не хоче калача вішати, так оце я його повісила в себе на стіні”.
Книш – хліб з хлібенятком, або “хліб з душею”. Він обов’язково випікався на Різдво, на Зелені свята, в деяких місцевостях – на поминки.
Пиріг-рід – в деяких селах називають “родичами”, або “родовими пиріжками”. Їх випікали на празники. Це багато пиріжків зліплені в один пиріг. Перед випіканням маленькі пиріжки укладають у велике кругле деко, коли тісто підходить, пиріжки між собою зліплюються у єдиний пиріг, який символізує тісні родинні стосунки, великий дружний рід.
У деяких селах гості відломлюють від спільного пирога по пиріжечку і їдять з іншою їжею, а в деяких – по закінченню свята господиня роздає ці пиріжечки родичам на дорогу, а також передає по пиріжкові членами їхніх сімей, які залишилися вдома на господарстві, щоб “не цуралися”.
Мазурки – різновид пісочного печива з фруктовим та горіховим наповненням. Родом з Мазовії, що у Польщі. Традиційні мазурки - зі сливами або яблуками.
Але сучасна мазурка робиться частіше з апельсинами або лимонами, що вважається смачнішим.
Традиційно випікається на Великдень. Мазурки дуже полюбляють діти.
Калач з ріжками, (Різдвяник) - печеться на Різдво, потім його вішають під образами. Такий калач згодовували корові, коли вона приведе телятко.
Рецепти (з книги Світлани Творун “Українські обрядові хліби: на матеріалах Поділля”)
Весільний коровай - не лише смачна здоба, а перш за все, символ єднання двох і народження нової сім'ї, символ благоденства й достатку; хлібне зерно, яким обсипали молодят, – символ родючості і продовження людського роду.
Рецепт: 0.5 кг дріжджів розводять склянкою теплої сироватки, додають трішки цукру і борошна, дають добре підійти (викиснути). Сухе тепле борошно пересівають, щоб набрало більше кисню. Для того щоб коровай не лопав, роблять запарку: кип’ятять 1 літр молока і всипають трішки борошна, швидко помішуючи, щоб було, як клейстер. Теплу запарку з’єднують з розведеними дріджами і, додавши шість мисок борошна, добре вимішують і ставлять сходити на 2-3 години. Потім додають здобу: розтерті 2 пачки маргарину і одну пачку масла, збиті 40 яєць (20 лише жовтки і 20 разом із білками), 2 літри цукру, чарку горілки або коньяку, ванілін за смаком. Тісто дуже добре вимішують (до сьомого поту), вмочують кулачки в добру олію.
Мандрики - це обрядове українське печиво з начинкою із кисломолочного сиру та маку.
Рецепт: до 300 г. свіжого сиру (творогу) додати одне яйце, одну пачку маргарину, одну склянку борошна, трішки соди, солі і цукру за смаком, гарно замісити, виробити невеликі круглі балабушки і випікати.
Коржі з маком на Маковія
Медовий Спас чи Маковій святкують 1 серпня. В Кіровоградській області у цей день традиційно їдять десерт – коржі з медом та маком.
Рецепт: до двох склянок борошна додають 1 яйце, 1 столову ложку жиру, півчайної ложки соди, трішки солі і замішують. Тісто розкачують завтовшки у півсантиметра, роблять неглибокі квадратні надрізи, наколюють виделкою і випікають у духовці або в печі. Коли готові коржі охолонуть, їх ламають на невеличкі квадратики по надрізах, складають у макітру і заливають розтертим маком з цукром або медом (півсклянки маку, стільки ж цукру або меду й одна склянка води).
Роль українського козацтва в історії України одна з ключових, адже з цим явищем в історії України пов’язується і культурна традиція, і господарська діяльність, звичаї та побут, судочинство і духовні цінності тощо.
Дані та згадки про українське козацтво з минулих літописів говорять про те, що це не просто якесь войовниче об’єднання, офіційно зареєстроване на землях українських з незапам’ятних часів, це і військове мистецтво і суспільний устрій.
Століттями вони захищали і прославляли нашу землю й стали феноменом військово-лицарської культури. Це одна з найпотужніших в світі військових каст та етносоціальна група, що виникла на базі скіфо-сарматського етносу, у боротьбі з чужинськими ордами і каганатами. Козак - символ непереможності духу, волі, свободи і перемоги України! (Більше)
Одним з численних моментів, підтверджуючих все це згадане, є і "Указ про відродження козацтва", який був виданий 16-го жовтня 1918-го року. Його автором виступив український гетьман Павло Скоропадський, професійний військовий і колишній російський генерал, а після революції 1917-го року і один з яскравих політичних діячів землі української, праправнук брата гетьмана Івана Скоропадського.
Зазначалося, що козацтво в Україні очолює ясновельможний пан гетьман. Вступ до козацьких громад був добровільним. З інших громадян України до козацтва приймалися лише особи православної віри. При гетьмані утворювалася Велика козача рада, у восьми регіонах - місцеві козачі ради. "Вас, козаки, – нащадки славних лицарів запорожців, Ми закликаємо з честю носити даровані нами козацькі жупани і добре дбати про те, аби соромом і ганьбою не вкрити їх і клейнодів козачих і тих великих славних сторінок нашої історії, якими ми досі пишались, - ішлося в гетьманському універсалі. - Хай тіні великих предків наших дадуть всім нам міць і силу правдиво й чесно виконати те завдання, яке тепер стоїть перед Нами і Державою Українською”.
Невдовзі до козацького стану було записано близько 150 тисяч сімей.
Цього ж дня Рада міністрів Української держави затвердила внесене міністром внутрішніх справ положення про організацію добровільних (охочекомонних) дружин і ухвалила асигнувати 5 мільйонів карбованців авансом на їх створення.
