В історії та культурі кожного народу важливе місце займає військова культура. Військові традиції, звичаї передаються з покоління у покоління, на них виховуються діти, їм належить важливе місце у вихованні майбутніх громадян – патріотів своєї держави.
Збройні сили українського народу мають давню історію. Одна із найяскравіших її сторінок припадає на XV ст. Саме тоді сформувалось українське козацтво.
24 лютого 2022 року російська федерація підступно напала на Україну. Широкомасштабне російське вторгнення в Україну – частина російсько-української війни, розв’язаної рф ще у 2014 році. Але цей напад став найбільшим випробуванням для нашої країни за весь час її незалежності. Йдеться не тільки про саме існування незалежної України, а й існування української нації. Для українців боротьба проти російської навали – це боротьба за майбутнє самого українського народу.
російські окупанти сподівались захопити Україну за кілька днів, але за підтримки всеохоплюючого волонтерського руху, Збройні Сили України перетворилися на одну з найбільш боєздатних та дієвих армій, а український народ не припиняє дивувати світ своєю злагодженістю та звитягою.
Україна обов'язково переможе. За нами Правда! З нами Бог і Збройні Сили України!
Бабин Яр - одне з всесвітньо відомих місць трагедій, які стали символом Голокосту, урочище на північно-західній околиці Києва. За два дні 29 та 30 вересня 1941-го року, по офіційним історичними свідченням, там розстріляли майже 34 тисячі євреїв. З інших джерел лише за 5 днів нацисти розстріляли там майже 150 тисяч українських євреїв. Це були не лише жителі Києва, а й біженці з окупованих українських регіонів, що прибули до міста у надії на порятунок.
Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Цей злочин тривав майже 103 тижні щовівторка і щоп’ятниці, як годинник.
Метою відзначення є"вшанування жертв злочинів, скоєних нацистами під час окупації столиці України, - мирних жителів усіх національностей, військовополонених, учасників українського визвольного руху, а також для об'єднання зусиль суспільства щодо запобігання повторенню злочинів проти людяності, задля єднання народу навколо ідеї побудови в Україні правової європейської держави, здатної захистити всіх своїх громадян, на підтримку українських та міжнародних громадських ініціатив".
Довідка: Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів нацистами євреїв та циган, радянських військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору, а також радянських підпільників, членів Організації українських націоналістів, душевнохворих, заручників, "саботажників", порушників комендантської години та інших.
Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, зондеркоманда 4а айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за участі 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції розстріляли там майже 34 тисячі євреїв.
Загальні відомості з історії місцевості
Географічно – верхів’я урочища Бабин Яр знаходилося біля сучасної вулиці Дорогожицької, а його основне русло (власне – яр), починалося від сучасної вулиці Мельникова в бік Куренівки. Тут пролягав один з самих великих на території Києва ярів (довжина більш ніж 2,5 км, глибина від 5 до 30 м), по дну якого протікав струмок з однойменною назвою, в минулому – права притока ріки Почайни .З північної сторони відроги яру доходили до сучасної вулиці О. Теліги, а один із його відрогів перетинав вулицю в глибину в районі будинків №№ 25 - 29.
За історичною версією сама назва «Бабин Яр» з’явилася в XV ст. Перша згадка про нього приходиться на 1401 р., коли власниця цієї землі, баба-шинкарка, продала її Домініканському монастирю.В період Київської Русі Бабин і Реп’яхів яри були природним захисним кордоном стародавнього Києва. Вздовж мису між Бабиним і Реп’яховим ярами в Кирилівському гаю поступово формувався Кирилівський православний цвинтар (перестав діяти в 1929 р.). З північної сторони в 1892-1894 рр. почалося облаштування Лук’янівського єврейського цвинтаря, в кінці парної сторони вул. Великої Дорогожицької, нинішньої вул. Мельникова.
На території єврейського цвинтаря знаходився конторський будиночок, який зберігся до теперішнього часу (нині вул. Мельникова, 44). На непарній стороні вул. Мельникова теж влаштовується цвинтар, де хоронили військовослужбовців (т. з. Братський цвинтар.). На непарній стороні вул. Лагерної (сучасної вул. Дорогожицької) ще з 1878 р. діяв Лук’янівський православний цвинтар (нині – „Заповідник-нікрополь” ). Велика територія північніше Старожитомирської дороги (нинішньої вул. Дегтярівської) між Лук’янівським цвинтарем і верхівками урочища Бабин Яр – з однієї сторони, і рікою Сирець – з іншого боку, в 1869 р. була відведена під літні військові табори. Тут були зведені легкі житлові будинки, дерев’яна церква, обладнані плаци, стрільбища, навчальне поле. В 1895 р. до таборів була прокладена трамвайна колія, так звана Лагерна лінія, яка працювала декілька років.
Під час першої світової війни, в 1916 р. лінія була закрита по причині нестачі вагонів, а трамвайні колії були розібрані. Після революції і до початку війни 1941-1945 рр. Сирецькі табори залишалися в віданні військових, тут були розміщені бронетанкові частини. На розгалуженні вулиць Мельникова та Лагерної (сучасної вул. Дорогожицької) діяло ремонтне господарство по обслуговуванню бронетанкових частин, від яких залишилися окремі корпуси нинішнього мотозаводу і колишні гаражі.
З вулицею Мельникова пов’язано два історичних непорозуміння. По-перше, вона ніколи офіційно не називалася «вулицею Мельника». З 1869 р. вона носила назву Дорогожицької (Великої Дорогожицької). В 1922 р. вона отримала своє нинішнє найменування на честь київського марксиста Ю.Мельникова. Він проживав на цій вулиці у будинку № 15, а його майстерня була підпільною школою і явочною квартирою для соціал-демократів в 1893-1896 роках.
На ділянці від вулиці Мельникова до вулиці Дорогожицької був пустир, зарослий кущами і невеликими деревами. Через нього по стежці люди ходили до трамвайної зупинки на вул. Лагерній (сучасна вул. Дорогожицька).
У книзі «Бабин Яр. Книга пам’яті» в розділі «Нерозгадані таємниці «Бабиного Яру» президент фонду «Бабин Яр», президент Єврейської ради України І.М.Левітас пише: «Ті, хто вважає, що злодійство відбувалося там, де стоїть монумент на вулиці Дорогожицькій, помиляються, Бабин Яр – це величезний яр з відгалуженнями, який тягнеться в бік Куренівки – до Кирилівської церкви, майже на три з половиною кілометри. По дну його протікали струмки, які весною розливалися і утворювали озерця. Місцеві жителі називали його Кирилівським. Починався цей яр біля єврейського цвинтаря, глуха стіна якого тягнулася вздовж вулиці Мельникова. Це був дуже великий цвинтар, ділянки якого доходили до обласної лікарні, до відрогів Бабиного і Реп’яхова ярів. Ще зберігся будинок, де розміщувалася контора та ритуальні служби цвинтаря, - це будинок № 44 по вул. Мельникова. Нині тут знаходиться гуртожиток хокейної команди «Сокіл». Саме тут знаходився головний вхід і починалася центральна алея, яка упиралася в безіменний відріг Кирилівського Яру. В 1991 році тут встановлено пам’ятник «Мінора» - єврейський семисвічник.».
У період окупації Києва німецькими військами Бабин Яр був місцем масових страт і поховань, величезною братською могилою, де тільки згідно з офіційними даними загинуло понад сто тисяч осіб — військовополонених, євреїв, циган, комуністів, підпільників, моряків Дніпровського загону Пінської військової флотилії, партизанів, націоналістів, заручників... Всіх, хто вважався «ворогом Третього рейху».
У літопису глобальної єврейської Катастрофи саме з Бабиним Яром пов'язують початок Голокосту в Європі, хоча насправді хвиля розстрілів котилася до Києва від самого кордону - Львів, Бердичів, Кам'янець-Подільський, Житомир... Якщо в країнах Європи, що були завойовані, на початку Другої світової війни фашисти влаштовували єврейські квартали — гетто — для поступового знищення їхніх жителів, то на радянській території євреїв масово розстрілювали спеціально створені для цього айнзацгрупи. Вбивство безневинних людей тільки за те, що вони належать до тієї чи іншої нації, стало одним з найстрашніших і найкривавіших злочинів нацизму. І вперше радикальний метод «вирішення єврейського питання» був випробуваний у Києві. Чверть жителів міста на момент початку війни становили євреї. За переписом населення 1939 р. у Києві проживало 846,7 тисячі жителів, зокрема українців - 53,2%, євреїв - 25,5%, росіян - 16,5%.
Акцію знищення єврейського населення організували блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу - Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки - 2,5 км, завглибшки - від 10 до 50 метрів), де можна було б заховатити тисячі трупів. До Бабиного Яру існували зручні підходи, поряд - залізнична станція Лук'янівка-товарна, що давало змогу створити враження у приречених переїзду на нове місце проживання. Був розроблений маршрут, визначено місце збору осіб єврейської національності, надруковано у друкарні 6-ї німецької армії і розклеєно по всьому місту понад 2 тисячі оголошень російською, українською і німецькою мовами з наказом про збір всього єврейського населення 29 вересня 1941 року на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської. Для проведення операції виділили й виконавців розстрілів, забезпечених зброєю та боєприпасами. Надійно оточили великий район, що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не довідалися про страти. Були вжиті необхідні заходи для забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які б зібрали, пересортували й вивезли цінності, гроші, речі, продукти. Підібрано місця їх збереження і забезпечено охорону. Містом поширили дезінформацію — поповзли чутки про переселення євреїв. Був вигаданий і привід: це вибухи й пожежі в центрі міста, від яких постраждало три кілометри найкрасивіших вулиць (940 будинків), зокрема й увесь Хрещатик.
Не було б вибухів і пожеж, привід для винищення київських євреїв знайшовся б інший, їхня доля вирішувалася самою програмою нацистського «ендльозунга» (остаточного вирішення єврейського питання).
Айнзацкоманди і зондеркоманди накази по знищенню «ворогів Рейху» отримували усно. Для проведення операції була виділена айнзацкоманда 4-а під командуванням штандартенфюрера СС Пауля Блобеля (за вироком міжнародного трибуналу у м. Нюрнберзі його як воєнного злочинця страчено у в'язниці Ландсберг у 1951 р.), посилена 45-м (під командуванням майора поліції Бессера), 303-м (під командуванням майора поліції Ганібала) поліцейськими батальйонами і загоном української допоміжної поліції. Майор поліції Ганібал відмовився виконувати цей наказ, і його батальйон використовувався тільки для внутрішнього та зовнішнього оточення, а також для посиленого патрулювання у місті. Відмовився брати участь у розстрілах командир доданої оперативній групі «Ц» роти військ СС оберштурмфюрер СС Графхорсг, тож його рота несла охоронну службу в місті, а наприкінці жовтня 1941-го переведена в дивізію СС «Вікінг».
Вранці 29 вересня тисячі євреїв прийшли до зазначеного в наказі місця. До настання темряви німці встигли розстріляти лише дві третини з тих, хто прийшов, майже 22 тисячі. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на вул. Лагерній (нині вул. Дорогожицька), а розстріляли наступного дня. Потім німецькі сапери підірвали схили яру, аби засипати тіла і змусили військовополонених вирівняти дно яру. Зі свідчень на Київському процесі М. Соколова, учасника засипання трупів у Бабиному Яру: «В октябре месяце 1941 г. с группой военнопленных 300 человек, под конвоєм немецкой полиции я был доставлен в Сырец — Бабий Яр, для погребения трупов расстрелянных советских граждан. К моменту нашего прибытия трупы расстрелянных в Бабьем Яру уже сверху были засыпаны землей, нас только заставили подравнять яму наравне с поверхностью грунта».
Речі розстріляних зібрали й відвезли на склад на вул. Некрасівській, 4, у приміщення школи №38 (нині школа №106).
За два дні - 29 і 30 вересня 1941 р. - розстріляно понад 30 тисяч мирних жителів Києва, переважно євреїв, про що керівництво айнзацкоманди доповіло Берліну. Зі звіту №6 про обставини й діяльність айнзацгруп поліції безпеки на території СРСР за період з 1 по 30 жовтня 1941 р.: «Озлобление украинского населення против евреев чрезвычайно велико, так как их считают виновными в организации взрывов в Киеве. В них также видят доносчиков и агентов НКВД, которые вызвали террор в отношении украинского народа. В качестве ответных мер за поджоги в Киеве были арестованы все евреи, и 29 и 30 сентября казнено в общей сложности 33771 человек. Золото, ценные вещи и одежда конфискованы и переданы в распоряжение национал-социалистической организации для обеспечения «фольксдойче», а также частично коммунистическому (так в документі, правильно «комунальному») городскому самоуправлению для передачи нуждающемуся населению».
Тоді ж, починаючи з 28 вересня 1941 р., розстріляли майже три тисячі військовополонених і цивільних осіб єврейської національності, які, за словами колишнього в'язня Л. Островського, знаходилися в спеціальному відділенні при таборі для військовополонених на вул. Керосинній (нині вул. Шолуденка): «В лагере по ул. Керосинной я пробыл около 8 дней, сначала находился вместе с военнопленными разных национальностей (украинцы, русские и другие — всего около 8000 человек), а через два дня переведен в отделение этого же лагеря, в котором находилось около 3000 военнопленных и гражданских лиц - только еврейского населения.... С 28 сентября 1941 г. и до момента ухода из лагеря всех находившихся в нем евреев в возрасте до 16 лет и свыше 35 лет ежедневно грузили на автомашины и вывозили из лагеря. Вскоре эти же машины возвращались обратно в лагерь без людей, а только с одеждой, которую складывали в отдельные помещения. Поэтому находившимся в лагере стало известно, что всех вывозимых на автомашинах везут не на работу, как это сначала пытались объяснить немцы, а на расстрел. Позднее эти предположения подтвердились вновь поступавшими в лагерь лицами, которые заявляли, что всех евреев вывозили из лагеря в «Бабий Яр» и там расстреливали».
Неправдоподібно стислий термін підготовки і проведення небувалої за масштабами страти величезної кількості міських жителів, переважно жінок, старих і дітей, став можливим завдяки тому, що вся акція від початку до кінця була спланована й розрахована до деталей заздалегідь.
Київ став першим великим містом, «вільним від євреїв». За переписом населення, який провела Київська міська управа, на 1 квітня 1942 р. у місті проживало 352139 осіб, з них українців - 281611, росіян - 50263, поляків - 7874, циганів - 40, євреїв - 20.
Після масових розстрілів у Києві ще залишалися тисячі євреїв, які не з'явилися на збірний пункт. Багато хто з них був у змішаних шлюбах, і їх рятували неєврейські родичі. Хтось намагався сховатися за допомогою сусідів, знайомих, діставали документи на інше ім'я. Родина священика А. Глаголєва врятувала багатьох євреїв, яким виписували фіктивні документи про хрещення і переховували їх на церковному, подвір'ї. Чимало людей допомагали євреям. Вони ризикували своїм життям і життям своїх родин. Причому подвигом і геройством вони це не вважали, просто допомагали своїм сусідам, знайомим, близьким, а часто-густо й зовсім незнайомим. І таких фактів дуже багато.
Лікар М.Євтухова працювала у клініці на бульварі Шевченка, де з початком Великої Вітчизняної війни був організований госпіталь. Коли до міста увійшли німці, вони з медсестрою два дні переписували реєстраційний журнал, називаючи поранених хворими і встановлювали їм діагнози, не пов'язані з пораненнями. Виписаних розподіляли по родинах для остаточного одужання. У її родині тривалий час переховували колегу-лікаря єврейку Куперман: увесь персонал лікарні по кілька місяців утримував її у себе по квартирах, рятуючи від розстрілу. Таким чином вона дочекалася звільнення міста і потім довго працювала в клініці. Багато єврейських дітей під вигаданими прізвищами жили в дитячих будинках. У дитячому будинку №1 по вул. Керосинній серед сотні малюків увесь період окупації знаходилися Ліда і Вова Пронічеви - діти акторки Київського лялькового театру Д.Пронічевої, однієї з небагатьох, хто врятувався з Бабиного Яру. В екстремальних умовах війни у переважний більшості українське населення Києва зі співчуттям ставилося до долі євреїв.
У звільненому від євреїв Києві життя кращим не стало. За словами професора Київського лісогосподарського інституту І.Житова: «За расправой с евреями, примерно месяца через два-три, последовала такая же расправа с цыганами. Два народа были «освобождены» от всего, в том числе и от жизни. Среди населения г. Киева, достаточно уяснившего себе соседство освободителей, после этих событий сложилась поговорка: «немцам гут, евреям капут, цыганам тоже, украинцам позже».
У місті був встановлений надзвичайний стан, строго регламентувалося життя людей, яким тільки у відведений час дозволялося перебувати на вулиці, а без спеціальних перепусток не виходити за межі міста, заборонялося надавати притулок людям, які не живуть у певній місцевості. Аби залякати людей, у місті розклеювали різні накази, за невиконання яких погрожували розстрілом. Заборонялося спухати радіо тощо. Комендант міста К. Еберга; аби залякати жителів, наказав опублікувати кілька оголошень про розстріл заручників за акти саботажу: жовтня 1941 р. розстріляли 100, листопада 1941 р. - 300, 29 листопада 1941 р. - 400 заручників. В оголошеннях вказувалося, що «кожен житель Києва відповідальний за кожний акт саботажу» і попереджалося, і за новий випадок підпалу чи саботажу буде розстріляно значно більш жителів міста. Багато заручників, які згадувалися у наказах Ебергар; розстріляні в Бабиному Яру.
Пам’ятник ромам, розстріляних у Бабиному Яру
Усі два роки фашистської окупації м. Києва до Бабиного Яру регулярно прибували криті машини з вул. Корленка, 33, - поліції безпеки та служби СД. Позбавляли життя вже незважаючи на національність. Спершу розстрілювали. А починаючи з 1942 р. знищували тут же в газвагонах-душогубках. Розстріляли навіть пацієнтів психоневрологічної лікарні ім.Павлова. 14 жовтня 1941 р. - 308 євреїв, 7 січня, 27 березня і 17 жовтня 1942 р. - всіх інших, понад 800 осіб їхні тіла поховані у Бабиному Яру.
Ось декілька встановлених фактів: зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина з футболістів були членами НКВД, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». У 1941-1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.
У серпні 1943 р., коли радянські війська були неподалік Києва, окупанти взялися «замітати сліди». Роботи проводила спеціальна зондерксманда 1005А під загальним керівництвом того ж таки штандартенфюрер; СС П.Блобеля. Відкопувати і спалювати трупи примусили в'язнів Сирецького концтабору, які працювати з кайданами на ногах. Поводилися з ними вкрай жорстоко. Жили в'язні і землянках. 28 вересня 1943 р. в'язні склали останню піч для спалюванні тіл. Вони розуміли, що споруджують і для себе і вночі здійснили відчайдушну спробу втечі. З 326 ув'язнених живими залишилися лише 18.
Нині Бабиного Яру фактично немає, його зрівняли із землею. Тут проклали дороги й трасу метрополітену, побудували житлові квартали, розбили парк. Лише верхів'я урочища Бабин Яр у межах вулиць Дорогожицької, Мельникова, О.Теліги та Оранжерейної залишилося незабудованим - як місце трагедії світового масштабу, місце історичної пам'яті.
Сьогодні, коли наша країна знаходиться в стані війни, вшанування пам'яті жертв трагедії Бабиного Яру стає особливо важливим. І сьогодні, на жаль, існують люди, які залишають за собою право вбивати інших людей... Хочеться вірити, що зло буде покаране...
Василь Олександрович Сухомлинський – великий педагог, мудрий учитель. У його палкому серці жила велика доброта та любов до всього світу. Він не лише навчав, а й прищеплював кожній дитині найкращі людські якості, виховував доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі.
Народився Василь Олександрович 28 вересня 1918 року в с. Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) у селянській родині. Він був другою дитиною в сім’ї, яка мала чотирьох дітей.
Батько – Олександр Омелянович був помітною людиною в селі: тесля, член правління колгоспу, учитель праці, сількор, й активний учасник сільської самодіяльності.
Бабуся і мама були обдарованими, творчими натурами, носіями народних традицій, і це значною мірою вплинуло на особистість майбутнього педагога. (Читати далі)
ВЧИМО, ЧИТАЄМО І СЛУХАЄМО В.СУХОМЛИНСЬКОГО(Аудіоказки)
Серед численних народних та авторських казок особливо виділяються коротенькі казкові оповідки Василя Сухомлинського. Високоморальні, сповнені любові до природи, до всіх і до всього живого, вони є тим благодатним засобом, за допомогою якого можна забезпечити комплексну реалізацію завдань фізичного, розумового, мовленнєвого, естетичного, трудового, громадянського виховання дитини... (Твори від А до Я)
Цей День є одним з міжнародних днів у системі Організації Об’єднаних Націй. Відзначається з 1978 року за рішенням Х сесії Асамблеї Міжурядової морської консультативної організації в останній четвер вересня.
У 2024 році Всесвітній день моря припадає на 26 вересня.
Близько 70% планети покрито водою. Біомаса всіх морських мешканців - від водоростей до блакитних китів - складає 90% біомаси всіх живих організмів планети. Існування більшості представників різних видів морської флори і фауни пов’язано з кораловими рифами.
Вікторина. Моря і океани
Цікаві факти про моря
Мета Всесвітнього дня моря - привернути увагу міжнародної громадськості до того, якої непоправної шкоди морям і океанам завдають перелов риби, забруднення водойм і глобальне потепління, а також до актуальних проблем збереження біологічних, природних і рекреаційних ресурсів морів для майбутніх поколінь.
За даними ООН, за останні 100 років такі види риб, як тунець, тріска, марлін були виловлені на 90%. Близько 21 мільйонів бареллей нафти щорічно виливається в моря й океани. Синтетичні відходи, що скидаються у великі водойми, є причиною загибелі мільйонів морських птахів і 100 000 морських ссавців на рік. Через глобальне потепління за останні 100 років рівень води у великих водоймах планети піднявся на 10-25 см.
російська військова агресія, активність підводних човнів, вибухи та мінування отруюють життя морських мешканців і забруднюють моря.
Не зважаючи на те, що можливості дослідження узбережжя Чорного та Азовського морів є обмеженими, природоохоронцями здійснюється фіксація та розрахунок розміру збитків, заподіяних внаслідок забруднення та/або засмічення морів та прибережних зон, для долучення до матеріалів кримінальних проваджень.
Сподіваємось, що всі суми збитків будуть відшкодовані російською федерацією, як державою-агресором, відповідно до принципів і норм міжнародного права.
Збереження та захист морів є ключовим для сталого розвитку та благополуччя майбутніх поколінь, а чистота води морів має колосальне значення для суспільства! Тому всі ми повинні пам’ятати про велику відповідальність, яку несемо за використання морських ресурсів. Джерело
22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки ІІ Світової війни, в країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента № 1020/2001 від 30.10.2001.
День партизанської слави відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя.
6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території.
У цей день ми згадуємо і про подвиг воїнів Української Повстанської Армії, які боролися за незалежність України проти німецьких та совєтских військ. З розсекречених документів вже відомо, що вони доставляли багато клопоту окупантам.
Історія рідко буває однозначною. У кожної медалі завжди дві сторони. Державне свято, присвячене героям партизанського і підпільного руху в Україні, вшановує пам’ять всіх, хто боровся за визволення України від фашистської окупації.
Воно з’явилося в національному календарі і як день пам’яті, адже проходять роки і прямих свідків того часу стає менше.
Більше ніж 80 років минуло від часу тих сумних подій... І хто б міг подумати, що у 21 столітті Україна знову потерпатиме від агресивних дій сучасних фашистів і окупантів... Цього разу - російських.
Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році, російська федерація окупувала значну частину території України.
Частини Донецької та Луганської областей, а також уся Автономна Республіка Крим вже перебували під російською окупацією з 2014 року.
Партизанські загони почали створюватися у 2014 році та почали активно поширюватися після 2022 року. Партизани й підпільники ведуть збройний спротив на територіях та у містах, окупованих Росією.
25 травня 2021 року президент Зеленський вніс до ВРУ законопроєкт «Про основи національного спротиву». 29 червня депутати ухвалили його. У законопроєкті було закріплено термін «Рух опору»: "Рух опору - невід'ємна складова оборони України, яка є системою воєнних, інформаційних і спеціальних заходів, організація, планування, підготовка і підтримка яких здійснюється з метою відновлення державного суверенітету і територіальної цілісності під час відсічі збройної агресії проти України".
Рух опору у Криму та на Донбасі
Вболівальники ФК «Зоря» з ультрас регулярно вчиняли патріотичні акції, з розповсюдження листівок, наклейок, вивішування українських прапорів в публічних місцях.
Протягом 2015-2017 рр. на окупованій території регулярно підривали пам'ятники бойовикам, та їх символи. Після звільнення з полону стало відомо про партизана Жемчугова, який здійснив десятки акцій проти російських окупантів. Найбільшою з відомих організованих партизанських груп є Націоналістичне підпілля Луганщини яке було сформоване на основі місцевої організації ВО «Свобода». Підпільна організація складалась з 300-500 осіб.
Першою операцією організації стала «Стаханівська», що проводилась наприкінці березня 2014-го, ще до початку активних військових дій.
14 червня 2014-го партизани допомогли спецпризначенцям з пошуком в глибокому тилу та подальшою евакуацією екіпажу збитого українського літака АН-26.
В ніч з 8 на 9 липня 2014 року Михайло Гаврилюк разом зі своїми волонтерами помилково потрапив в окупований Сєвєродонецьк. Завдяки діям партизан-націоналістів з Сєвєродонецька його було знайдено і вивезено з захоплених бойовиками територій.
Одним з найвідоміших партизанів є Герой України Володимир Жемчугов: у 2015 році провів 30 спеціальних операцій зі знищення військових об'єктів ворога та особового складу окупаційних військ. 29 вересня 2015 року, під час виконання чергового бойового завдання, при спробі захоплення противником підірвав себе, внаслідок чого втратив кисті обох рук і зір.
Одна з найвідоміших підпільних організацій у Криму – "Атеш" (кримськотатарською -"вогонь" ), яка називає себе військовим рухом українців і кримських татар, що має на меті звільнити Крим і всі інші окуповані Росією українські території.
Рух виник у Криму влітку 2022 року й нині налічує 1800 агентів, частина з яких безпосередньо служить у російській армії "від Калінінграда до Сибіру".
"Атеш" надає важливу інформацію. Рух може похвалитися тим, що має багато інформації зсередини російських лав. У телеграмі "Атеш" регулярно повідомляє про розташування російських військових баз, логістику російських ракет, позиції російських підрозділів ППО в окупованому Криму й навіть про виробництво російських ракет у Москві.
Підпільники стверджують, що допомагали керувати ракетним ударом по окупованому Севастополю, коли Україна знищила російський підводний човен "Ростов-на-Дону" і десантний корабель "Мінськ".
Серед інших помітних операцій – знищення ділянки залізниці 11 березня, виведення з ладу російського військового транспорту та регулярні напади на колабораціоністів. Під час одного з них було вбито колишнього окупаційного ставленика в Херсонській області Кирила Стремоусова.
Рух опору на півдні України
У результаті повномасштабного вторгнення Росії мирне населення цих територій спочатку виходило на мирні протести, але вони активно придушувалися російською армією, а місцевих активістів та журналістів було затримано. В результаті на окупованих територіях почав діяти організований партизанський рух, який підтримується Збройними силами України.
Центрами активності партизанів стали окуповані міста на півдні України, особливо вони активні в районі Мелітополя. Цілями українських партизанів стали колаборанти, які пішли на співпрацю з російськими військами та окупаційними адміністраціями, та російські війська. Вони здійснюють диверсійну та розвідувальну діяльність, атакують окупантів та колаборантів та розклеюють листівки з погрозами. Місцеве населення підпалює будинки колаборантів, нападає на солдатів із ножами, краде російську військову техніку. За даними американського Інституту вивчення війни, масова діяльність українських партизанів не дозволяє Росії втілити у життя всі плани щодо приєднання захоплених південних територій.
Рух опору на півночі України
Спільні дії Сил спеціальних операцій та створення руху опору Чернігівщини (партизан) призвели до значних втрат у лавах Збройних сил Росії. Внаслідок партизанської активності, російські війська не могли забезпечити логістику на окупованих територіях. В результаті Росія була змушена вивести свої війська з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Джерело
Український народ принципово, з давніх давен, відрізняється від росіян своєю непокірністю. З українців вже намагалися зробити рабів – це призвело до знищення Радянської імперії і тому її нове відновлення, на підсвідомому рівні, не сприймається українцями. Тому закономірно, що хто опинився в окупації шукає собі застосування, щоб боротися. За цей час рух опору на окупованих територіях збільшився. Все починалось з сотень інформаторів. Тепер це тисячі й тисячі людей у кожній області, які виконують абсолютно різний спектр дій, починаючи від інформування наших сил оборони про переміщення ворожої техніки, особовий склад противника, в тому числі керівний, переміщення патрулів тощо.
Проводять розклейку листівок та загалом інформаційні кампанії для деморалізації ворога. Підривають залізниці, ешелони, склади з паливно-мастильними матеріалами, фізично знищують окупантів, перш за все, патрулі, але і керівну верхівку окупаційних сил, навіть генеральського складу також, ну і звісно ж колаборантів. Це все означає, що росіяни не можуть почуватися впевнено на жодному клаптику окупованої ними землі з Кримом включно.
Ми б’ємося за свою землю, ми визволяємо її від окупанта. А росіяни завжди були і залишаються окупантами.
Україна завжди була між двох вогнів: ми побули в нацистській окупації, ми побули в радянській окупації. У нас є традиції руху опору і проти одних, і проти інших. І такої традиції, до речі, в світі не було, як мали ми.
Але найголовніше - ми маємо власну Українську Державу.
Держава підтримує координує і підтримує рух опору, а отже ми стаємо значно-значно сильнішими. І це можливо єдиний такий історичний приклад за всю історію України, коли ми маємо свою інституцію, свою державу і нам є за що боротися на найвищому рівні. А це значить, що ми значно сильніші ніж колись.
Це значить, що і Росія не має шансів побороти. Джерело
