КІБЕРБУЛІНГ ЯК ФОРМА АГРЕСІЇ
Особливістю
підлітків завжди було, є і буде бажання мати власні таємні світи, власні ігри
та власні секрети від дорослих. Таємничість сучасного покоління - віртуальна та
здебільшого не зовсім зрозуміла дорослим. Дорослих, які не знаються на дитячих
«забавках» в Інтернеті, лякає віртуальний світ. Вони не можуть зіставити
власний дитячий досвід із досвідом власних дітей, навчити їх чомусь, бути авторитетом
для них у цій сфері. У цьому й полягає великий ризик, адже, зіткнувшись із
проблемою в інтернет-просторі, дитина не завжди має до кого звернутися по
допомогу.
ЩО
ТАКЕ КІБЕРБУЛІНГ?
Термін походить з англійської мови й утворений від
двох слів: кібер (означає віртуальне опосередковане комп'ютером середовище) і
булінг (походить від англ. bull - бик, бугай, а в переносному значенні - дуже велика, сильна чи агресивна персона), позначає процес лютого, завзятого
нападу; близькі за смислом дієслова українською мовою - задирати, прискіпуватися,
провокувати, дошкуляти, тероризувати, цькувати тощо.
Отже, кібербулінг - це систематичні умисні дії з
боку особи або групи осіб (частіше підлітків) із використанням
інформаційно-комунікаційних засобів, спрямовані проти іншої особи (осіб), що характеризують
створенням ворожої, принизливої, образливої обстановки, метою або наслідком
яких є залякування, порушення права на безпечне навчання, повагу, честь, гідність,
майно, здоров’я і життя, обмеження свободи волевиявлення особи (осіб) тощо.
ФОРМИ
ТА ТИПИ КІБЕРБУЛІНГУ
Перепалки, або флеймінг (відангл. flaming - пекучий, гарячий, полум'яний) - обмін короткими гнівними й запальними репліками між двома чи більше учасниками,
використовуючи комунікаційні технології. Частіше за все розгортається в
«публічних» місцях Інтернету: чатах, форумах, дискусійних групах, інколи
перетворюється на затяжну війну. На перший погляд флеймінг - це боротьба між
рівними, але за певних умов вона може перетворитися на нерівноправний
психологічний терор.
Нападки,
постійні виснажливі атаки (англ. harassment) - найчастіше це залучення
повторюваних образливих повідомлень, спрямованих на жертву (наприклад, сотні
смс-повідомлень на мобільний телефон, постійні дзвінки) з перевантаженням
персональних каналів комунікації. На відміну від перепалки, атаки більш тривалі
й односторонні.
У чатах чи на форумах (місця розмов в Інтернеті)
нападки теж трапляються, в онлайн-іграх нападки найчастіше використовують
грифери (grieffers) — група гравців, які за мету ставлять не перемогу в
певній грі, а руйнацію ігрового досвіду інших учасників.
Обмовляння, наклепи (denigration) — розповсюдження принизливої
неправдивої інформації з використанням комп'ютерних технологій. Це можуть бути
і текстові повідомлення, і фото, і пісні, які змальовують жертву в шкідливій,
інколи сексуальній манері. Жертвами можуть ставати не лише окремі підлітки,
агресори здійснюють розсилку списків (наприклад, «хто є хто» або «хто з ким
спить» у класі, школі), створюють спеціальні «книги для критики» (slambooks), у яких розміщують жарти про однокласників,
де також можуть поширювати наклепи, перетворюючи гумор на техніку «списку групи ненависті», з якого вибирають мішені для тренування власної злоби,
зливання роздратування, переносу агресії тощо.
Традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу моніторити проблеми,
зокрема й ті, які виникають у віртуальній частині соціального світу вашої
дитини. Для того щоб дитина могла спокійно відреагувати на проблеми
кібербулінгу, можна провести профілактичну бесіду та надати певні рекомендації
реагування (додаток). Якщо вже ситуація сталася, то
реакція батьків має бути спокійною та спрямованою на вирішення проблеми (додаток).
Дорослим варто пам'ятати: кібербулінг — це форма пізнання
дітьми соціального світу інформаційної доби, експериментування зі стосунками і
владою, яка за ними стоїть, спроби визначення власного місця в соціумі та
властивостей особистості.
Самозванство,
утілення в певну особу (impersonation) — переслідувач позиціонує себе як
жертву, використовую и її пароль доступу до її
акаунта в соціальних мережах, блогу, пошти, системи миттєвих повідомлень
тощо, а потім здійснює негативну комунікацію. Організація «хвилі зворотних
зв'язків» відбувається, коли з адреси жертви без її відома відправляють ганебні
провокаційні листи її друзям і близьким за адресною книгою, а потім розгублена
жертва неочікувано отримує гнівні відповіді. Особливо небезпечне використання
імперсоналізації проти людей, включених до «списку груп ненависті», адже наражає
на реальну небезпеку їх життя.
Ошуканство, видурювання
конфіденційної інформації та її поширення (outing&jtrickery) — отримання персональної інформації в міжособистісній
комунікації та викладання її (текстів, фото, відео) до публічної зони Інтернету
або поштою тим, кому вона не призначена.
Відчуження (остракізм), ізоляція. Будь-якій людині, особливо в
дитинстві, притаманно сприймати себе або в якійсь групі, або поза нею. Бажання бути
включеним у групу виступає мотивом багатьох учинків підлітка. Виключення з
групи сприймають як соціальну смерть. Чим більше виключень людини, яка включена
у взаємодію з іншими, наприклад, у грі, тим гірше вона почувається і тим нижчою
стає її самооцінка. У віртуальному середовищі виключення також наражає на
серйозні емоційні негаразди, аж до повного емоційного руйнування дитини.
Онлайн-відчуження можливе в будь-яких типах середовищ, де використовують захист
паролями, формують список небажаної пошти або список друзів. Кіберостракізм
виявляється також через відсутність швидкої відповіді на миттєві повідомлення
чи електронні листи.
Кіберпереслідування — це дії з прихованого вистежування і тих,
хто байдикує поруч, зазвичай зроблені нишком, анонімно, для організації
злочинних дій, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через Інтернет необережних
користувачів, злочинець отримує інформацію про час, місце та всі необхідні
умови здійснення майбутнього нападу.
Хепіслепінг (від англ. happyslapping —щасливе ляскання) — доволі новий
вид кібербулінгу, який було розпочато в англійському метро, де підлітки,
прогулюючись пероном, раптом ляскали одне одного, а інший учасник знімав цю дію
на мобільну камеру. Надалі будь-які відеоролики, у яких записано реальні
напади, стали називати хепіслепінгом.
Відеоролики нападів задля ґвалтування чи його
імітації інколи ще називають «хопінг» — наскок (особливо поширений у США). Ці
відеоролики розміщують в Інтернеті, де їх можуть проглядати тисячі людей,
зазвичай без жодної згоди жертви.
Інша форма хепіслепінгу — це передавання сюжетів мобільними
телефонами. Починаючись як жарт, хепіслепінг може завершитися трагічно, як це
сталось із 18-річним Трістоном Крістмасом, якого група хлопців побила для того,
щоб зняти відео для Інтернету, а коли він, ударившись головою, помирав кинутий
на підлозі, убивця та спостерігачі пішли продовжувати вечірку. Згодом виникло
поняття буліцид — загибель жертви внаслідок булінгу, це вважають злочином.
Кібербулінг може бути здійнено у двох основних
формах: персоніфікованій, яка передбачає адресну розсилку інформації жертві,
та неперсоніфікованій, що полягає в надсиланні інформації жертві й поширенні її
в публічному інформаційному просторі для невизначеного кола осіб, створюючи
навколо жертви в референтних соціальних групах (клас, двір, школа) негативну
атмосферу неповаги, приниження, засудження, ізоляції тощо. Друга форма кібербулінгу
значно небезпечніша.
Незважаючи нате що кібербулінг характеризують
найвищим рівнем прихованості порівняно з усіма іншими видами насильства,
наявний ще латентний кібербулінг.
Це прихована агресія, за якої поведінка кібер-булера
замаскована під звичайну бесіду щодо обміну думками, дискусію тощо, тобто її не
позиціонують як агресивну. Знаряддям образ стає сарказм, іронія, провокативна
поведінка тощо. Мета такої поведінки — образи, дошкуляння, провокація
конфлікту, здобуття інформації особистого характеру з подальшим її використанням
з хуліганською або злочинною метою тощо.
Персональні
(суб'єктивні) чинники впливають на формування
агресивної (булінгової) поведінки загалом і з використанням інформаційно-комунікаційних
засобів зокрема. Розрізняють такі основні поміж них:
схильність до агресії та хибне уявлення про те, що
агресивні дії щодо іншої особи припустимі;
прагнення переваги, першості, що додає авторитету в
очах друзів й однолітків. У підлітковому віці «відстань» у стосунках між
батьками та дітьми збільшується, часто авторитет батьків (педагогів) обернено
пропорційно авторитету найближчих друзів. На цьому етапі соціалізації дитини
одним із головних бажань стає прагнення здобути авторитет серед однокласників
(однолітків);
наявність комплексу неповноцінності, наслідком
якого може бути заздрість, іноді помста за образи;
нудьга, за якої агресія відіграє роль розваги;
компенсація за невдачі в навчанні або особистих
стосунках (стан фрустрації);
відсутність навичок вирішувати конфлікти або їх
уникати (через юний вік);
різке звуження простору соціальної взаємодії дітей.
Проблема сучасного інформаційного суспільства в тому, що люди загалом і
підлітки зокрема набагато менше спілкуються особисто, без використання
електронно-комунікаційних пристроїв і мережі Інтернет;
особливості характеру неповнолітнього, зокрема
такі, як занижена самооцінка, потайність, низький рівень емпатії.
Соціальні (об’єктивні)
чинники, які
сприяють поширенню кібербулінгу:
недостатнє усвідомлення
суспільством явища кібербулінгу між школярами як соціальної проблеми.
Дорослі часто не обізнані щодо наявних загроз для підлітків у віртуальному
світі;
негативний
вплив сім'ї. Сім'я — первинний інститут соціалізації дитини.
Неспроможність сучасної сім’ї забезпечити потреби дитини в піклуванні,
ігнорування її інтересів, жорстоке ставлення, пропаганда сили в сім’ї — усе це
впливає на формування агресивності дитини. Остання не лише не набуває
позитивного досвіду, а й шукає у віртуальному світі компенсації за відсутність
уваги батьків (чи навпаки, від їхнього тиску) або за жорстоке поводження
батьків;
відсутність
послідовної, науково обґрунтованої державної політики запобігання насильству
загалом і кібербулінгу зокрема. Лише останніми роками почали
діяти «телефони довіри», кризові центри, притулки для жертв насильства. Але
практично відсутні освітні, реабілітаційні програми для підлітків, освітні
програми для батьків, схильних до насильства, і батьків, діти яких стали
жертвами будь-якого насильства (зокрема й віртуального). У деяких країнах
(США, Канаді) такі програми вже функціонують;
низький рівень обізнаності батьків щодо небезпеки, яку приховує
віртуальний світ, і недостатній рівень професійної підготовки вчителів,
психологів стосовно реагування на факти кібербулінгу. Адміністрації закладів
загальної середньої освіти необхідно пропагувати недопустимість насильства в
будь-якому вигляді, зокрема й із використанням новітніх технічних засобів
комунікації;
педагоги
повинні бути професійно підготовлені до бесід із дітьми на
теми насильства, також і з використанням
інформаційно-комунікаційних засобів і мережі Інтернет, мати навички вирішення
проблеми такого насильства між дітьми. Це необхідно для того, щоб жертва не
залишалась із проблемою наодинці, а агресор усвідомлював, що жоден випадок
булінгу та кібербулінгу не залишиться безкарним;
усеохопна, «тоталітарна» пропаганда
насильства через засоби масової інформації та в Інтернеті. За останні 40 років у світі було проведено більше
ніж юоо досліджень, присвячених впливу телебачення й кінематографа на дітей.
Дослідження проводили в багатьох країнах світу між хлопчиками й дівчатками,
які належать до різних рас, національностей і соціальних груп. Проте
результати досліджень були практично ідентичні: агресія на екрані робить дітей
більш агресивними до людей і неживих предметів. Вони поступово починають вважати насильство
способом вирішення проблем і втілювати побачене в реальному житті. Багато
підлітків після перегляду сюжетів із картинами жорстокості, агресивності,
самогубств ідентифікують себе з кіногероями й діють відповідно. Насильство стає більш зухвалим, підтвердженням чому
є наявність великої кількості відео в Інтернеті, на яких зафіксовано бійки, знущання
та інші жорстокі дії школярів щодо одне одного. Віртуальне середовище, у якому
відбувається кібербулінг, дає агресорам змогу відчувати себе менш уразливими
та менш відповідальними за власні дії.
Для успішного захисту дітей від насильства в
Інтернеті необхідно залучення батьків, учителів, громадських організацій,
державних установ тощо;
відсутність
належного соціально-правового механізму захисту від насильства школярів загалом
і його кіберформи. Чинне законодавство не містить визначення поняття
булінгу й кібербулінгу. Тому вести статистику та юридично кваліфікувати вияви
насильства й кібернасильства дуже важко. Обліковують лише випадки, коли такі
дії призвели до серйозних наслідків, відповідальність за які передбачена кримінальним
кодексом України або Кодексом законів про адміністративні правопорушення
України.
ПРОФІЛАКТИКА
ТА ПОДОЛАННЯ КІБЕРБУЛІНГУ ДЛЯ БАТЬКІВ
Бути
уважним до дитини та її віртуальних практик. Дослідження медіакультури молоді свідчать, що підлітки
мають відокремлені від дорослих віртуальні практики. Підлітки переважно не
обговорюють з батьками власний досвід «спілкування» з медіа.
Онлайн-практики підлітків — ще більш відокремлені, батьки
фактично відсутні в тому віртуальному світі, де проводить час їхня дитина: в
Інтернеті вони ходять до різних місць різними маршрутами.
Канали до віртуального світу потребують регулювання,
запровадження чітких правил користування, що запобігає небезпекам і роз'яснює, у
яких ситуаціях і яку поведінку вважають нормальною та безпечною. Батьки мають
уважно вислуховувати дитину щодо її вражень і дій у віртуальному середовищі,
ознайомлюватися із сайтами і тими кібертехнологіями, які використовують діти.
Важливо звертати увагу на тривожні ознаки, які можуть
вказувати на можливість віктимізаці вашої дитини внаслідок кібербулінгу: дитина
на вигляд засмучена після онлайн-режиму, перегляду повідомлень, віддаляється
від спілкування з однолітками, можливе погіршення академічної успішності (хоча останнє
може свідчити й про інші негаразди).
Важливо відстежувати онлайн-репутацію дитини (для
цього час від часуздійснюйте пошук, наприклад, у Гуглі, за ім'ям вашого сина
чи доньки). Періодичність спілкування, певні ритуали та сімейні традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу
моніторити проблеми, зокрема й ті, які виникають у віртуальній частині
соціального світу вашої дитини. Для того щоб дитина могла спокійно відреагувати
на проблеми кібербулінгу, можна провести профілактичну бесіду та надати певні
рекомендації реагування. Якщо вже ситуація сталася, то реакція батьків має
бути спокійною та спрямованою на вирішення проблеми.
Медіаімунітет, як і біологічний імунітет до інфекції,
не формують раз і назавжди, він потребує періодичного оновлення. Пам'ятайте,
що найкращим жанром бесіди з підлітком може бути паритетна дискусія, а не
менторське нав'язування хоч якнайкращих, але все ж таки правил.
Проблематизуйте міркування, створюйте правила разом, домовляйтеся, укладайте
конвенції.
Пояснення
ситуації. Аби зняти напруження й страх дитини, залежно від її
віку, варто доступно пояснити, чому виникає кібербулінг і чому саме вона стала
жертвою. Кібербулери керуються однією зі стратегій:
По-перше — це стратегія реваншу: діти, які
зазнали нападок у реальному житті, можуть спробувати бути булерами у
віртуальному середовищі.
По-друге — утеча від нудьги, розваги без
усвідомлення можливих трагічних наслідків розвитку подій, спровокованих
кібербулінгом.
По-третє — посилення реального булінгу інформаційно-комунікаційними
технологіями, що створює феномен комплексного булінгу.
Важливо, щоб профілактичні дії з упровадження
правил або дії допомоги в разі нападів батьки робили спокійно та впевнено,
даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності, підтримки. Своє хвилювання і тривогу
можна обговорювати з іншими дорослими, наприклад, іншими батьками, діти яких
були жертвами булінгу (у програмі дій школи може бути передбачено організацію
таких зустрічей).
Щоб самостійно врегулювати ситуацію, можна зробити
запит адміністраторам сайтів, на яких здійснювали атаки, про видалення образливої
інформації. Також адміністратори можуть убезпечити користувача-жертву
тимчасовим блокуванням повідомлень у чаті користувача-булера. Така пауза в
спілкуванні позитивно впливає на мотивацію підлітка, який учиняє булінг заради
розваги.
Проте якщо причина в іншому, наприклад, кібербулінг
слугував підсиленням традиційного булінгу, насилля може бути продовжене іншими
засобами. Варто поінформувати про проблему педагогів. Якщо ймовірні булери зі шкільного
кола дитини, то педагоги зможуть уважніше стежити за ситуацією традиційного булінгу
під час освітньо-виховного процесу. Також педагоги можуть ужити профілактичних заходів,
спрямованих на формування безпечної поведінки в Інтернеті.
Якщо всі названі профілактичні заходи не допомагають
вирішити проблему кібербулінгу — зверніться до кіберполіції. Дитина повинна знати,
що анонімна свобода в Інтернеті — умовна.
Якщо кібербулінг має ознаки шахрайства, погроз,
вимагання. відверто сексуальний характер, необхідно звернутися до
правоохоронних органів. Адже, якщо дії в інтернеті спричиняють реальну шкоду
або кримінальну загрозу, правоохоронні органи можуть довідатися інформацію з
профілів, визначити координати комп'ютерів, з яких людина надсилала повідомлення
тощо.
Дорослим варто пам'ятати: кібербулінг — це форма пізнання дітьми соціального світу інформаційної
доби, експериментування зі стосунками і владою, яка за ними стоїть, спроби визначення
власного місця в соціумі та властивостей особистості.
Завдання дорослих: регулювати спроби й експерименти
в межах загальнолюдських норм і гуманістичних цінностей, запобігати ескалації
жорстокості та не допускати трагедій, що стаються на тлі байдужості.
Наталія ПАВЛЮК, практична психологиня
