14 березня небайдужа до математики частина людства, відзначає день числа «Пі»
Чому саме в цей день відзначається це свято?
Тому що в написанні ця дата виглядає як 3,14 (місяць, число). Звідси і пояснення.
Якщо бути точним, то вітати друзів з днем «пі» потрібно 14 березня о 1:59, у відповідності до цифр числа «пі» - 3,14(159)26...
Число «Пі» – математична константа, яка виражає відношення довжини кола до довжині його діаметра.
Якщо розрахувати довжину екватора Землі з використанням числа Пі з точністю до дев’ятого знака, помилка в розрахунках складе всього близько 6 мм.
Тридцяти дев’яти знаків після коми в числі Пі досить для обчислення довжини кола, що оперізує відомі космічні об’єкти у Всесвіті, з похибкою не більшою, ніж радіус атома водню!
А ви знали, що спеціальний алгоритм створює зображення з послідовності цифр числа π. До того ж створює різні картини в залежності від того, з якої цифри починати рахувати.
Тарас Шевченко - бесперечно одна з найвидатніших постатей нашого народу. Загадку феномену особистості Шевченка досі нерозгадано! Тому запрошуємо вас вивчати його разом на сторінках цього сайту.
Мета сторення цього проекту — зібрати до купи як можна більше корисної інформації про нього та його творчість на сторінках одного сайту. Тут ви знайдете вірші та прозу, переглянете картини, ознайомитесь з біографією та творчим шляхом. Прочитаєте статті про поета, дізнаєтесь про цікаві і маловідомі факти з його життя, побачите рідкісні фото та зображення великого Кобзаря. Унікальний свого роду в інтернеті розділ сайту – музика та пісні на вірші Шевченка. Також є можливість переглянути художні та документальні фільми про Тараса Григоровича.
Признавайтесь, хто не любить отримувати подарунки? Не знаю, як ви, а особисто я таких людей не зустрічала. Великий чи маленький, на свято чи просто так – подарунок є подарунок!
Колись, у дитинстві, нам і батьки, і вчителі казали: «Найкращий дарунок – книжка!»
І це, насправді, так і є. Бо який подарунок дозволяє нам поринути у минуле чи зазирнути у майбутнє, дізнатися, як живуть і чим займаються люди на іншому кінці нашої планети, зануритися у глибини океану або ж полинути до зірок, дивуватися світу фентезі та відкривати нові галактики і, нарешті, просто навчить, як потрібно жити у цьому світі?
Звичайно, на таке здатна лише добра і мудра книжка! А якщо вона ще й українська - це супер, як приємно!
В Україні дуже багато талановитих дитячих письменників. І сьогодні піде мова про одного з них – автора дитячих казок Євгена Погорєлова.
Про молодого миколаївського письменника я дізналася випадково. Просто, гортаючи Facebook, натрапила на сторінку https://www.facebook.com/Pogorelovtales і відкрила для себе чудовий проєкт «Казки Погорєлова». А ще пораділа з того, що креативна команда Pоgorelov tales втілює у життя мрію кожної бібліотеки – дарує набір із п’яти розвиваючих, двомовних дитячих історій.
Я швиденько зайшла на сайті з задоволенням прослухала всі 5 казок.
Казки різні, але мають одну спільну рису - це справжні сімейні казки. Адже в них розповідається про наших дітей - слухняних і не дуже, про таких, які впевнені, що знають усе на світі, але, насправді, знають не так і багато. Автор торкається дуже важливих дитячих тем: добра і зла, любові до природи, тварин, навколишнього світу. Книжки написані простими і зрозумілими словами. А їхні герої навчають маленьких читачів жити у світі, де панує взаємоповага, толерантність та самопожертва… Слухати аудіо казки – одне задоволення, адже вони написані дуже простою дитячою мовою.
Наприклад, у «Казка про музичну качечку», ми дізнаємося про дівчинку, яка дуже любила співати, але не була впевнена у тому, що вміє гарно це робити. Та завдяки підтримці рідних, вона зрозуміла, що не чари і, вже точно, не качечка, а віра у свої сили, здібності і талант – це і є справжній шлях до успіху.
А ось ще одна історія – «Казка про блакитну зірочку». Це маленька оповідка про королів та принцес, лицарів та героїв, про винаходи чаклунів, які існують і в наш час. Але головне – автор торкає проблему спілкування батьків і дітей, закликає – любіть своїх діточок, більше грайтеся й спілкуйтеся з ними, читайте книжечки і будьте щасливими.
До колекції «Казки Погорєлова» входять ще три казочки: «Казка про Томатного Пана», «Казка про мандруючого хлопчину», «Казка про Зелену Фею». Всі казочки різні, але водночас дуже схожі, адже вчать цінувати дружбу й правду, рідний дім і природу, бути готовими до рішучих дій, якщо насправді у щось дуже віриш. Казочки доповнені ілюстраціями, які нагадують дитячі малюнки і роблять книжку ще більш привабливішою для дітей.
Книжечки унікальні ще й тим, що в них кожна історія викладена двома мовами – українською та англійською. А в кінці зібрано цікавий словничок слів та зворотів, які використовуються в тексті та допоможуть дитині не тільки вивчити англійську, а й познайомитися з дитячою лексикою англомовних країн.
Команда лінгвістів із Великобританії та США допомогла адаптувати англійську лексику для сприйняття не тільки дітьми з України, але і всього світу.
Раджу всім дбайливим батькам придбати ці книжечки своїм дітям та подарувати їм щастя спілкування з живим українським словом!
Щиро дякуємо Євгену Погорєлову за творчість, за мотивацію до читання та поштовх для розвитку наших дітей!
Особлива подяка за можливість отримати казки для бібліотек закладів освіти!
Творіть, розвивайте, генеруйте та втілюйте у життя нові ідеї, виховуйте покоління, яке читає!
А я продовжую мандрувати Сайтом. І недаремно, адже знайшла корисні матеріали для дітей:
Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю… Читати
24 лютого - річниця повномасштабного вторгнення росії в Україну, і дорослі, і діти можуть відчувати повторне переживання травматичного досвіду.
Ці відчуття ще називають “синдром річниці” або ж “ефект річниці”. Звісно, не всі його відчуватимуть, але будуть ті, хто знову на всіх рівнях програватиме в пам’яті події, що відбувалися рік тому.
Деякі діти особливо чутливо сприймають тему війни, а тому вчителям варто знати, як спілкуватися з учнями на уроках у цей день, аби не травмувати їх, але згадати про важливе. Та перед тим, як порушувати тему річниці повномасштабної війни, самі дорослі мають бути стійкими та збалансованими. Адже діти чутливі до наших емоцій, жестів та поведінки навіть більше, ніж до слів, які ми промовляємо.
З ЧОГО ПОЧАТИ УРОК
Переживання “синдрому річниці” – закономірний етап у процесі опрацювання травматичного досвіду. І дорослі, і діти можуть відчувати його як повторне переживання того, що відбувалося рік тому та принесло цей травматичний досвід. Але не всі гостро відчуватимуть “синдром річниці”.
У здоровому варіанті: минулі переживання зустрічаються із сьогоденням, з нашою теперішньою силою, здобутками та мають інтегруватися в досвід. Але також люди можуть відчувати “затоплення” минулим.
Ми не знаємо, у якому стані будуть діти. І для того, щоб говорити й опрацьовувати з ними тему річниці повномасштабної війни, дорослі мають бути стійкими та збалансованими. І тут перед нами постає дійсно складний вибір.
Ми не можемо уникати цієї теми, але й маємо бути готовими реагувати на запитання та емоції дітей. Важливо й самим не спровокувати те, що може бути ретравмуючим.
Дорослі не можуть знати, що саме стане найважливішим у досвіді дитини – конкретні знання, які ми даємо, чи відчуття близькості та підтримки, які дитина відчуває поруч із дорослими. Але, наприклад, вдячні випускники шкіл часто розповідають саме про повагу та підтримку вчителів. Тож на цьому педагогам варто зосередити свою увагу на уроці.
У день річниці повномасштабної війни природно пригадувати те, що відбувалося рік тому. Але важливо бути уважними до пропозицій поділитися спогадами, бо з кожною новою розповіддю дітей їхнє переживання підсилюватиметься і може спровокувати ретравматизацію.
Також потрібно бути обережними із завданнями та проєктами. Деякі вчителі давали дітям завдання – створити реферати з фотографіями міст до війни й під час війни. Якщо дитина буде розповідати про Бахмут чи Маріуполь, про досвід окупації, це може призвести до загострення травматичного стану.
Якщо ж таких завдань уже неможливо уникнути, то краще перефокусувати увагу на майбутнє. Наприклад, намалювати відновлене місто чи місто своєї мрії.
День у школі варто почати зі стабілізації.
Вчителі не можуть передбачити, з яким настроєм та в якому ресурсі учні прийдуть до школи чи приєднаються до онлайн-занять. Тому важливо на початку уроку стабілізувати їхній стан:
✔ запропонуйте дітям зручно сісти. Вони можуть покласти руки на парту чи стіл, спертися, щоб відчути стійку опору стоп, спини тощо;
✔ потім варто знайти разом із дітьми в класі чи в кімнаті те, що пов’язано в них зі спокоєм та силою;
✔ запропонуйте, якщо діти захочуть, подивитися одне на одного – ніби торкнутися добрим поглядом;
✔ сфокусуйте увагу на тому, що сьогодні 24 лютого 2023 року.
Які слова підібрати:
Наприклад: “Сьогодні 24 лютого 2023 року. У цей день рік тому почалася повномасштабна війна. Насправді всі ви знаєте, що війна йде вже дев’ять років. За останній рік ми всі переживали багато складних подій. Цей рік був дійсно важким для українців. Шкода, що нам із вами довелося через це проходити. І я пишаюсь вашою силою, мудрістю, стійкістю. Я вчилась / вчився / вчусь у вас. Але сьогодні вже 2023 рік. Ми стали дорослішими, стійкішими та впевнилися, які ми сильні. Ми всі вдячні ЗСУ. Але в нас із вами теж є своя роль і своя сила. Назвіть свою особисту силу – те, що вам у цей рік допомагало”.
Це може бути розум, почуття гумору, дружба, витривалість, близькість та ін. Можна, щоб думки дітей повторювалися. Коли хтось каже те, що подібне й до наших відчуттів, ми робимо спеціальний жест, про який домовляємося заздалегідь. Це дає можливість відчути єдність та підтримку.
Будьте готові й до того, що діти не зможуть назвати свою “суперсилу”. Тоді ви можете запропонувати її зі своїх спостережень: “Я у вас бачила \ бачив…”.
Слова дітей можна фіксувати, акцентувати на них, записувати на дошці чи на екрані. Згодом можна зібрати цілу карту того, що допомагало дітям пережити цей рік.
Далі згадайте про те, що “на варті нашої безпеки стоять українські військові, які захищають нас вдень і вночі, а сміливі волонтери допомагають і ЗСУ, і внутрішньо переміщеним особам, і мешканцям тих населених пунктів, де ще тривають бойові дії. (Якщо учні займалися волонтерством, або ж діти писали військовим листи, то можна сказати, що…) наші герої вдячні вам за підтримку. Вони мужні для нас, бо ми мужні для них”.
Ще можна розповісти дітям про героїв Азовсталі, про волонтерів, які рятували тварин, запитати, про які подвиги вони самі можуть розповісти.
Якщо в класі є діти, близькі яких на фронті чи загинули, будьте особливо уважні до їхніх реакцій.
ЩО ЗРОБИТИ, ЩОБ СТАБІЛІЗУВАТИ СТАН ДІТЕЙ
Запропонуйте учням практику для відчуття сили.
Для цього вчителі можуть використати практику “Яке ти джерело світла” з методички “Твоя сила“.
Діти мають уявити, що вони є джерелом світла. Потім їм потрібно визначити, яке це джерело:
✔ штучне чи природне, велике чи маленьке;
✔ кольорове чи однотонне, сяє чи мерехтить;
✔ якби це джерело світла було в їхньому тілі, де б воно розташовувалося: у голові, животі, грудях чи в усьому тілі. За бажанням можна покласти руку на це місце.
Потім повільно вдихнути та видихнути. Уявити, що світло розтікається по всьому тілу.
Ця вправа допоможе дітям заспокоїтися та відчути більше сили.
Також учні можуть створити свій герб або герб класу. Цю вправу також можна знайти в методичці “Твоя сила“. Сам герб дає відчуття впевненості та сили.
Поговоріть із дітьми про тих, хто нас підтримує.
Коли людина переживає стрес, вона може відчувати самотність. Тож нам важливо пам’ятати про те, що близькість – це наша сила. Ми є одне в одного. Ми можемо й нам важливо просити про допомогу. Тож варто нагадати учням про людей, які можуть підтримати їх. Але замість слів “мама”, “тато” краще використовувати слово “близькі”.
Якщо є потреба, ви можете допомогти дітям повернути стійкість за допомогою тілесних вправ.
Якщо діти почали часто змінювати пози, їхній погляд розфокусований, а увага не сконцентрована, тоді можна запропонувати анімовані руханки. За нагоди нагадати дітям про те, що саме тіло бере на себе вантаж усіх наших емоцій. А за допомогою тілесних вправ ми можемо повертати собі стійкість.
✔ Також можна запропонувати вправи з коротких онлайн-практикумів стійкості та відновлення від ГО “Смарт освіта”, онлайн-медіа “Нова українська школа” та Світлани Ройз за підтримки ЮНІСЕФ.
Для повернення стійкості також можна створити ігрове середовище.
Можна використати “Картки сили” із зображеннями тварин, що допоможуть дітям відчути свою силу та зменшити стрес. На звороті є невеликий опис із пропозицією до дії.
Запропонуйте учням зробити одну з вправ та сфокусуватися на силі картинки. Окремо зверніть увагу на пропозиції дій у таких картках: ведмідь, собака, мишеня, лев, черепаха, ящірка, жираф, кінь, слон.
Картки можна використовувати як діагностичний чи терапевтичний інструмент, а також як гру. Вони добре працюють і для індивідуальної, і для групової роботи. Завантажити “Картки сили” можна тут.
Зробіть разом з учнями дихальні вправи.
Їх знаходьте в “дихальних картках“. За допомогою дихальних практик можна не тільки взяти під контроль стрес та тривогу, а і сконцентрувати свою увагу, навчитися зосереджуватися на уявному об’єкті тощо.
На кожній картці намальовані різні обʼєкти, рухаючись контурами яких потрібно робити вдихи й видихи. Стрілки задають напрямок руху, а також мають підписи, що потрібно робити – вдих чи видих.
Дитина може обвести пальцем весь зображений предмет і заспокоїтися завдяки одночасному виконанню дихальних вправ із довгими або коротшими вдихами й видихами. Сконцентруйте увагу на тому, що ми робимо паузу, затамовуємо подих поки переставляємо палець зі стрілки на стрілку.
Якщо захочете дізнатися стан дітей, то запропонуйте показати його жестом “Барометр емоцій”:
✔ великий палець вгору – означає “все добре”;
✔ великий палець вбік – “так собі”;
✔ великий палець вниз – “не дуже”.
Свідомо обране саме таке формулювання, щоб не перезбуджувати лімбічну систему. У такий спосіб ми даємо підтримку емоціям дітей, навіть коли їх не називаємо.
✔ Також можна проговорити учням:
“Зараз усі наші емоції нормальні. Як ви зараз?”. І тоді пропонуємо рух, наприклад, великий палець підіймається вгору.
Поговоріть із дітьми про ресурс.
Якщо є час або ж ви перебуваєте з дітьми в укритті, тоді можна поговорити про наш ресурс та скарби. У цьому допоможе гра про взаємини, почуття і переживання для дорослих та дітей “Скажи мені: сила запитань“. Вона спрямовує до рефлексій та спогадів, дає ідеї для міркувань та може стати способом пізнати одне одного ближче.
Завершувати розмову з учнями варто пропозицією дії та відчуттям надії:
✔ помалювати, наприклад, у патріотичних розмальовках. ГО “Смарт освіта” для проєкту “Скриня в укриття” створила для дітей різного віку розмальовки на патріотичну тематику. Завантажити їх можна запосиланням;
✔ разом заспівати гімн України або пісню “Ой у лузі червона калина” тощо;
✔ створити листівки;
✔ намалювати країну майбутнього;
✔ запропонувати подумати, що ми зробимо першим, коли почуємо слово “перемога” (наприклад, почнемо кричати, танцювати, телефонувати одне одному та ін.);
✔ обов’язково сказати, що ми пишаємося дітьми, вчимося в них і вдячні їм за те, які вони сильні;
✔ перед прощанням можна зіграти в гру “Обійманці”. Ця гра не тільки про тілесність, це і про повернення відчуття близькості, безпеки та радості. Загалом у ній зібрано десять карток з ілюстраціями та різними видами обіймів, які відрізняються за інтенсивністю і навіть за відстанню. Щоби підтримувати коректну дистанцію в класі, бути уважними до особистого простору, можна використати картки “Обійми рибок” та “Обійманчики восьминіжок”. Завантажуйте “Обійманці”тут.
Будьте готові до того, що діти можуть не підтримати ідею з обійманцями, адже тема особистих кордонів та проявів почуттів зараз занадто сприйнятлива. Можна запропонувати дітям створити свій особистий жест прощання.
Також можна створити поробку з обійманцями й зробити з неї подарунок близьким чи листівку на фронт.
21 лютого в усіх країнах світу відзначається Міжнародний день рідної мови
Мова це одна з найважливіших цеглинок у фундаменті кожної нації. Саме у рідній мові закодовано народну мудрість і споконвічні знання, відображено і зафіксовано найглибші витоки ідентичності народу, його ментальність та свідомість.
«Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію». Так говорила Леся Українка.
Під час повномасштабної війни, яку розпочала росія проти України, українська мова стала ознакою національної ідентичності та громадянської позиції, інструментом боротьби з ворогом.
Головна мета росії – знищити українську мову. Тому сьогодні українці боронять свою країну від агресора не тільки зброєю, відстоюють не лише територію і життя людей, але й нашу культуру, наше українське слово.
Упродовж тижня у Ліцеї тривав флешмоб #нас_єднає_мова, присвячений Міжнародному дню рідної мови. Активну участь взяли учні 1-9-х класів нашого ліцею. У нагороду всі учасники отримали подяки та патріотичні сувеніри.
Учні початкових класів разом із бібліотекаркою дізнавалися про цікаві факти з історії української мови. Переглянули цікаву презентацію, взяли участь у мовній вікторині та залюбки розгадували ребуси й головоломки.
А учасники флешмобу отримали подяки та патріотичні подарунки.
