Міжнародний день толерантності

 День толерантності. Як виховувати в собі толерантне ставлення до інших

Що таке толерантність

Коли виникає страх чи зневага до інших, з'являється дискримінація та нетерпимість. Також це можна назвати відсутністю толерантності.

Відмінності підкреслюють нашу унікальність, оскільки всі ми відрізняємося за рівнем доходів, захопленнями, зовнішністю, характером, політичними поглядами, уподобаннями в їжі або у виборі сексуальних партнерів. І це – нормально, це і є світ, у якому ми живемо, подобається нам це чи ні. Об'єднує нас причетність до єдиного суспільства, тому толерантність є необхідною рисою, яка допомагає таким різним людям мирно співіснувати.

Так біологічно склалося, що людський мозок на підсвідомому рівні "запрограмований" створювати умовні поняття, на кшталт "свій-чужий". Тому нас приваблюють люди, які схожі на нас, і відлякують ті, відмінності з якими помітніші: це може бути колір волосся, стрижка, стиль одягу, форма спілкування, субкультурні чи національні ознаки. Але коли відчуття "несхожості" іншої людини починає переважати здоровий глузд і банальне виховання – виникає ґрунт для нетерпимості, неповаги та навіть проявів агресії до іншого.

Толерантність – риса цивілізованого суспільства. Тому що люди, які хочуть жити в гармонії та порядку, ніколи не ображатимуть, принижуватимуть чи будуть завдавати шкоди людині з протилежними поглядами. У розвинених країнах високий рівень толерантності: ніхто не обмежує свободу волі іншого через те, що не погоджується з чужим світоглядом. Якщо всі країни дійдуть високого рівня толерантності, то зменшиться кількість конфліктів на тлі релігій, національних інтересів, культурних відмінностей.

Простими словами, толерантність – це прийняття та повага до чужого вибору, особливостей, думок. Коли ви припускаєте, що інша людина може висловлюватись або проявляти себе як особистість вільно, без остраху бути засудженим. Вибір іншої людини (чи то віра, релігія, особисте життя) необхідно прийняти як даність, а будь-які розбіжності не засуджувати, але обговорювати шляхом цивілізованої розмови (якщо ви настільки впевнені у своїй позиції, щоб підкріплювати її не мовою ненависті, а через діалог).
Не варто плутати толерантність із поступкою, поблажливістю, відмовою від своїх переконань, байдужістю. Це відкритість до світу та людей, усвідомлення різноманітності навколишнього світу та його унікальності. Толерантність є ознакою впевненості у собі та усвідомленні надійності власних морально-етично-громадянських позицій.

Відсутність толерантності породжує ненависть. Ненависть веде до недовіри. Недовіра тягне за собою віддаленість людей один від одного. Нічого не нагадує? Наприклад, пострадянські країни, де політика партії заперечувала необхідність толерантності та постійно створювала нових ворогів? Україна тільки стає на шлях формування толерантного суспільства, але ці зміни, якщо вдасться сформувати у людей розуміння необхідності жити у мирі, будуть тільки на краще.

Толерантність дозволяє людям різного походження, віросповідання та переконань працювати та жити спільно, і це сприяє більшій ефективності в роботі та створює єдність команди. Там, де є дискримінація, не може бути спокою та мирного співіснування. Відсутність толерантності призводить до конфліктів та нестабільності у відносинах людей та їхній роботі.

Приклади порушення толерантності

Гендерна: у багатьох країнах і релігіях досі є розподіл на "вищу стать", тобто чоловічу, і "нижчу" – жіночу. Там тільки чоловік може розлучитися з дружиною, тільки чоловік має право на вищу освіту та має можливість виїжджати за кордон, тоді як дружині дістається вся "домашня" робота (хоче вона того чи ні).

Расова, національна: у США до ХХ ст. люди ділилися на два типи: "білошкірий" і "темношкірий". Про відсутність терпимості однієї раси до іншої вперше заговорив Мартін Лютер Кінг, чим допоміг суспільству стати більш толерантним. Американське суспільство досі продовжує внутрішній діалог з приводу толерантності та прав темношкірих американців.

До людей з інвалідністю: є такий термін "ейблізм" – це тип дискримінації, при якому працездатні люди розглядаються як нормальні та панівні над людьми з інвалідністю, що призводить до упередженого ставлення щодо останніх. Наприклад, одним з видів дискримінації щодо людей з інвалідністю є заперечення їхньої автономії. Так, іноді офіціант частіше звертається до людини, що супроводжує людину з інвалідністю, ніж до неї самої.

Релігійна: у СРСР йшла гігантська атеїстична пропаганда, у зв'язку з чим у в'язниці садили священнослужителів та вірян.

Сексуально-орієнтаційна: утиск людей за те, що вони люблять людину своєї статі.

Політична: у США є дві сильні політичні партії: демократична та республіканська. Буває, прихильники партій свідомо погано ставляться одне до одного саме на ґрунті політичних поглядів.

Освітня: люди з вищою освітою іноді вважають себе кращими за тих, хто без неї.

Міжкласова: нетерпимість багатої людини до бідної (і навпаки, звісно). Або упереджене ставлення до безхатьків не як до особистостей, а як до маргіналізованих "низів" суспільства.

Як виховувати в собі толерантне ставлення до інших

Коли йдеться про виховання дітей, навряд чи хтось із дорослих захоче виховувати своє чадо через заохочення дискримінації. Як правило, "маленьким людям" намагаються прищепити доброту, сприяють розвитку емпатії. Бо ніхто з нас не народжується толерантним – це культурна звичка, яка формується з дитинства або яку ми самостійно формуємо в дорослому житті.

Здатність приймати відмінності одне одного може вплинути на самопочуття людини. Толерантність знімає бар'єри та дозволяє мислити ширше. Також толерантність призводить до зменшення стресу та сприяє розвитку співчуття, співпереживання та розуміння почуттів іншого. 

Є кілька порад, які допоможуть вам виховати собі толерантне ставлення:

Нагадайте собі, що ви у безпеці. Якщо хтось думає інакше та їхня думка відрізняється від вашої, це зовсім не означає, що ви помиляєтеся. Ви маєте повне право відстоювати ваші переконання, але якщо навчитися робити це неконфліктним шляхом, наводячи вагомі аргументи, то ви почнете відчувати себе впевненіше.

Говоріть за себе. Спробуйте висловлювати свою думку точніше. Наприклад, "Я не згоден з тим, що… у мене інша думка…". Не слід агресивно розмовляти з людиною, яка думає не так, як ви.

Обходьтеся без образ і переходу на особистості. Не провокуйте людину до сварки, висловлюючи образи: "Ви дурні, якщо так думаєте!" і т.п. Намагайтеся дізнатися більше, щоб зрозуміти іншу точку зору. Попросіть розповісти докладніше та поясніть, що хотіли б зрозуміти, як інша людина прийшла до такої думки.

Будьте спокійнішими. На агресію на свою адресу люди схильні відповідати агресією. Не сваріться і не кричіть. Це може значно загострити ситуацію та перетворити її на справжній конфлікт.

Шукайте точки дотику. Якщо, на перший погляд, нічого спільного не можете знайти, особливо якщо вас дратує людина і ви відчуваєте до неї неприязнь, відкладіть поспішні висновки про неї. Постарайтеся розглянути навіть найменшу схожість між вами, вашими думками та поглядами. Можливо, вам подобаються одна і та ж музика, книги або ви віддаєте перевагу схожим фільмам. Також це стосується і більш загальнолюдських поглядів – на життя, на безпеку в суспільстві, на краще майбутнє країни тощо. Точки дотику є завжди. Якщо їх не видно, це не означає, що їх нема. Пам'ятайте про це.

Слідкуйте за своїми реакціями. Наші очі, міміка та жести говорять правду. Мова тіла – це такий самий спосіб спілкування. Наприклад, коли ви відчуваєте зневагу, то зітхаєте і закочуєте очі. Такі реакції говорять про нетерпимість і видають ваше ставлення до партнера зі спілкування та перебіг ваших думок. У цьому випадку стає очевидно, що ви вважаєте, що думка іншої людини абсолютно марна, і ніби кажете, що ви кращі за неї.

Так, іноді важко зрозуміти деяких людей, їхню культуру та кардинально протилежну вашій точку зору. Особливо, коли це стосується тих поглядів, які потенційно можуть дійсно завдати вам шкоди: наприклад, ситуація з антивакцинаторами або прихильниками теорій змови.

Але треба розуміти, що прояв ненависті до них не розв'язує проблему, а навпаки – створює ще один непереборний бар’єр, через який навіть найвдаліші аргументи "за" залишаються непочутими. Їх упередженість щодо вакцин – результат недовіри до уряду, остраху перед чимось новим і невміння критично мислити під час гострої кризи.

Як правильно говорити: правила толерантності

Боротьба за права людей починається буквально на словах. Правильно говорити про меншини, не ображаючи та не принижуючи нікого – це те, чого прагнуть зараз багато просунутих суспільств.

Існує така річ як Hate speech (від англ. – "мова ворожнечі"). Це прояв дискримінації на вербальному чи дискурсивному рівні, на рівні спілкування відносно якоїсь людини, яку ми вважаємо належною до групи, недостойної нашого якісного та рівноправного відношення. У цьому сенсі "hate speech" – це варіант дискримінації будь-якого міноритарію, будь-якої групи, яку ми називаємо меншістю.

Ідея підходу people-first language чи people-first rule, тобто "мова, у якій на першому місці людина", "правило ставити на перше місце людину" загалом зрозуміла з назви. Англійською це правило звучить так: "People-first language describes what a person has, no who a person is" ("People-first language говорить про те, яка особливість є у людини, а не характеризує саму людину"). Тобто буквально спочатку людина, а потім характеристика.

Наприклад, не "інвалід", а "людина з інвалідністю", не "даун", а "дитина із синдромом Дауна", не "візочник", а "людина на колясці". Використовувати фразу "нетрадиційна сексуальна орієнтація" щодо гомосексуальних людей некоректно, тому що жодної "нетрадиційності" в одностатевих стосунках немає: доведено, що гомосексуальність існує так довго, як існують людські відносини.

Некоректними вважаються визначення "гомосексуаліст" і "гомосексуалізм", тому що вони відсилають або до назви залежностей, або до назви ідеологій: ні першим, ні другим гомосексуальність бути не може. Натомість рекомендується використовувати слова "гомосексуал", "гомосексуальна жінка", "гомосексуальність".

Це ж правило стосується людей з інвалідністю – це максимально нейтральне формулювання. Поширене словосполучення "людина з обмеженими можливостями" краще не використовувати: це формулювання можуть зрозуміти таким чином, ніби інвалідність обмежує ментальні можливості людини, коли це зовсім не так.

Некоректно називати людину з алкогольною залежністю "алкоголіком", а з наркотичною – "наркоманом" (в останньому випадку краще використовувати "людина, яка вживає наркотики" або "людина з хімічною залежністю").

Для боротьби з нетерпимістю люди повинні розуміти зв'язок між своєю поведінкою та порочним колом недовіри та насильства у суспільстві. Це дійсно з тих випадків, коли щоб зробити світ кращим – необхідно почати з себе та своїх близьких. Уникайте "мови ворожнечі", виховуйте в собі поважне ставлення до людей та їхніх поглядів, щоб в інший момент вони проявили толерантність до вас. Джерело

Чи можна бути толерантним до агресора? Політика умиротворення лише заохочує його.

росія віками здійснювала злочини проти України. Вбивала, нищила і морила голодом, притісняла  мову, нищила культуру, переписувала історію. І, як результат, у 2014 році розпочала війну - підлу й підступну, з убивствами мирних людей та анексією територій. 

Та, на жаль, тоді мало хто з політичних керівників країн світу хотів відкрито називати речі своїми іменами і вимагати покарання для тих, хто скоїв ці злочини. Спрацьовував стереотип мислення: «росія не може бути агресором, вона наш давній економічний і політичний партнер, постачальник енергоресурсів і сировини». Більшість з них намагалася лише умиротворити агресора. І хоча зазвичай їм це вдавалося: згадаємо план мирного врегулювання в Грузії, запропонований тодішнім президентом Франції Ніколя Саркозі під час російського вторгнення у 2008 році, а також підписання мінських домовленостей у лютому 2015 року і узгодження їх лідерами Німеччини, Франції, України та рф у форматі «нормандської четвірки». Але ці домовленості не вирішували кризу, а заганяли її в прірву бюрократичних тонкощів і процедурних обмежень. 

Головна мета — повернення захоплених територій, виплата репарацій і покарання винних в розв’язуванні агресії, так і залишалися не досягнутими. Крім того, кожного разу, потискаючи при зустрічах руку організатору всіх цих злочинів путіну, вони надавали йому впевненість в особистій безкарності й продовженні подальших злочинних дій.

Такі ж помилки робило і громадське суспільство. І хоча толерантність до ворога не відчувалася на полі бою, коли рф почала бойові дії у 2014 році на сході країни, всередині України дехто продовжував демонструвати нічім невиправдану терпимість до субкультури країни-агресора. Тоді мало хто ставив питання, чому так довго тягнеться ця війна і що заважає нам перемогти ворога? 

Тільки після 24 лютого наступило прозріння. Навіть ті, хто раніше казав, що ця війна нас не стосується, потрапивши під ракетний обстріл у Києві, Харкові або Львові, зрозуміли, що мають справу з таким ворогом, який не прощає слабкості й ставить за мету знищити всіх українців. 

Вони нарешті усвідомили, що подолати агресора можливо, тільки відкинувши всі толерантні думки про «хороших руських» і згадавши, що українці — нація, яка прагне свободи і вільного від тоталітаризму життя. Олександр Кіндсфатер