24 грудня (6 січня), в переддень Різдва, християни всього світу збираються в родинному колі за Святою вечерею.
Цей день є дуже значущим для вірян, адже саме в ніч на 25 грудня (7 січня) з’явився на світ Ісус Христос і розпочалось сучасне літочислення.
Римо-Католицька Церква, більшість протестанських і православних церков, включаючи Константинопольску (крім Афона), Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня, за Григоріанським чи Новоюліанським календарем.
Чому Різдво святкують 25 грудня
Григоріанський календар запровадив Папа Григорій XIII у 1582 році. Більшість православних церков також відмовилися від юліанського календаря після Собору Вселенського патріарха у 1923 році, коли прийняли Новоюліанський календар. Новий календар відзначається високою точністю й практично збігався з григоріанським.
Водночас досі від старого юліанського календаря не відмовилася Російська православна церква (РПЦ), Єрусалимський патріархат, Грузинська й Сербська православні церкви, а також Україна, яка робить перші кроки переходу на новий календар, який став офіційно визнаним стандартом у більшості країн світу.
Саме за новим літочисленням, Новий рік йде після Різдва, а не навпаки.
Святвечір – одне з найурочистіших християнських свят і заключним днем Різдвяного посту.
На Святвечір готуть 12 пісних страв – за кількістю апостолів у Христа. Як тільки на небосхилі з’являлася перша зірка, вся родина повинна сідати вечеряти. День надвечір’я завершує Пилипівський піст перед Різдвом, тому цього дня є строгий піст.
У Святвечір прийнято попросити вибачення у людей, яких образили, а також пробачити всіх своїх ворогів.
Приготування до Святвечора
До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях – останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали також по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним двома, а інколи трьома перевеслами. Цей сніп, який нині більше відомий як «дідух», вносили до хати в навечірня Різдва Христового.
Традиційні в наш час ялинки в хатах українців з’явилися переважно аж у першій половині ХХ ст. Спочатку їх підвішували до сволока і лише згодом почали ставити на підлогу. Прикрашали ялинку свічечками, горішками, яблучками, медівниками або домашніми тістечками.
До свята мав бути наведений порядок і на подвір’ї, і в господі. Всі знаряддя повинні бути на своєму місці. Все, що було позичене, потрібно було повернути додому, але також і самому повернути позичене.
Поміж 12-ма стравами Святої Вечері на першому місці стоїть кутя. Це варена пшениця з медом, в яку господині часто додають меленого маку та подріблених волоських горіхів. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, а мед - символ вічного щастя святих у небі.
Поки господиня ставить страви на стіл, господар має нагодувати усю худобу, щоб вона теж була ситою на Святвечір. Символізм цього звичаю у тому, що худоба своїм диханням зігрівала новонародженого Ісусика.
Коли на небі з’являлася перша зірка, аж тоді родина може сідати до столу після дня суворого посту, під час якого ніхто не мав права їсти, окрім малих дітей.
Перед вечерею зачиняються двері до хати, і вся родина стає до спільної молитви.
На святковому столі ставлять високу воскову свічку, яку не гасять весь вечір.
У Святвечір прийнято колядувати в родинному колі і не вживати алкоголю. Джерело
Більше цікавої інформації (Читати далі...)
Немає коментарів:
Дописати коментар