15 лютого - день виведення радянських військ із Афганістану

25 грудня 1979 року так званий «обмежений контингент радянських військ» висадився в Афганістані на летовищах Кабула, Баграма і Кандагара. Приводом для вторгнення стало бажання тогочасного керівництва Кремля змінити очільника Афганістану – Аміна. Це поглибило протистояння всередині країни, яке переросло в громадянську війну, що триває досі.

Унікальні фото Афганістану до вторгнення СРСР

У вересні 1979 тогочасний прем’єр-міністр Демократичної республіки Афганістан Таракі відвідав із офіційним візитом СРСР й за усталеною у ті часі між «комуністичними лідерами» звичкою – розцілувався із генеральним секретарем Компартії Радянського Союзу Леонідом Брежнєвим.

Але при поверненні до Кабула, Таракі був заарештований і убитий ще більш «лівим» своїм однопартійцем – Аміном.

Амін жорстоко розправлявся з усіма, хто не хотів визнавати його владу. Проти нього у різних провінціях почалися виступи. Амін звернувся до СРСР із закликом допомогти йому «утримати лад в країні».

У грудні 1979 тогочасний керівник КДБ СРСР Юрій Андропов надіслав Брежнєву листа, в якому запропонував ввести радянські війська в Афганістан, а от самого Аміна не підтримати, а навпаки – замінити на лояльнішого Бабрака Кармаля.

25 грудня 1979 року, коли християни в усьому світі відзначали Різдво, розпочалося вторгнення СРСР в Афганістан, яке Кремль назвав «введенням обмеженого контингенту радянських військ у ДРА на підтримку дружнього афганського народу».

Спецпідрозділи ГРУ і КДБ взяли штурмом палац Аміна. Бій тривав добу. В результаті Амін був убитий. Загинуло також двоє його дітей. Нападники втратили керівника операції – полковника Бояринова, 5 офіцерів спецназу КДБ, 6 військових і 9 десантників, а з іншого боку, за деякими даними, загинуло кілька сотень вірних Аміну афганських вояків.

Це ще більше розхитало ситуацію в країні і військове угруповання СРСР виявилося втягнутим у громадянську війну.

Між армією уряду ДРА, який очолив ставленик СРСР Кармаль, і озброєною опозицією – моджахедами («душмани») розгорілася боротьба за контроль над Афганістаном.

Підтримку моджахедам надавали військові фахівці США і низка європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби. Радянський контингент воював на стороні сил Кармаля.

Втрати «Афганської війни»

Участь громадян Радянського Союзу у війні в Афганістані замовчувалася комуністичною владою. Про це відкрито ніде не говорили, але приховати загибель солдатів строкової служби у далекій країні було неможливо. На похорони молодих хлопців, яких привозили на батьківщину у запаяних цинкових трунах, приходило багато людей.

Ті, хто повернувся після «служби в Афганістані» додому, хоч і підписували документи «про нерозголошення», однак з часом почали розповідати де вони були і що там довелося пережити. У народі їх назвали «афганцями», а радянська влада – «воїнами-інтернаціоналістами».

Офіційно кажуть про 14 427 загиблих військовослужбовців за час «афганської війни СРСР» – від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року.

Незалежні ж дослідники називають у десятки разів більші цифри поранених і убитих.

За етнічним походженням, із «обмеженого контингенту радянських військ» в Афганістані найбільше загинуло росіян, українців та узбеків.

Багато «афганців» померли через деякий час від ускладнень після поранень і контузій, багато страждало від ПТСР та депресій. Джерело

15 лютого 1989 року останні радянські війська залишили державу Афганістан. Так скінчилася 10-річна війна, в якій Радянський Союз втратив понад 15 тисяч своїх громадян.