24 серпня - День Незалежності України

 

Вітаю, незалежна Україно!

Живи! Радій! Борися до кінця!
За мирне, світле й чисте небо
Та вільне краще майбуття!
Не забуваймо тих Героїв,
Які пішли у Небеса,
Тих, хто рятує Україну
Ціною власного життя!

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ДНЯ ЗНАНЬ ТА ПЕРШОГО УРОКУ У 2023/2024 н.р. Кейс інтерактивних вправ та ігор. КОІППО

Незламне прагнення до волі. Інформаційно-методичні матеріали для проведення Дня знань та Першого уроку в 2022/2023 навчальному році / укладачі: Юлія ФЕДОРОВА, Сергій ПЛЯКА. – Кропивницький : КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2022. – 184 с.

Розроблені інформаційно-методичні матеріали допоможуть педагогам ефективно організувати підготовку до проведення Дня знань і Першого уроку у 2022/2023 н.р. та сприятимуть формуванню в учнівської молоді патріотизму та гуманізму, поваги до історико-культурного надбання і традицій українського народу, свободи та готовності до виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України.

Запропоновані інформаційно-методичні матеріали доповнено значною кількістю інтернет-ресурсів, що сприяє подальшому їх використанню у системі виховної роботи закладів освіти. Онлайн-платформа проєкту "Незламне прагнення до волі"

Інформаційно-методичні матеріали для проведення Дня знань та Першого уроку в 2021/2022 навчальному році / авт.-уклад. : Федорова Ю.В., Качуровська О.М., Колісніченко С.В., Коломоєць С.Д., Пляка С.М., Сіланть‘єва Є.Е.; за заг. ред. Федорової Ю.В. – Кропивницький: КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2021. – 116 с.

Розроблені інформаційно-методичні матеріали «30 років – 30 уроків» допоможуть педагогам ефективно організувати підготовку до проведення Дня знань і Першого уроку у 2021/2022 н.р. та сприятимуть формуванню патріотичних почуттів учнів. Запропоновані розробки доповнені елементами візуалізації – відеонарисами про Україну та українців, виконаними у техніці пісочної анімації, що забезпечить їх творче використання. Інформаційно-методичні матеріали стануть у нагоді для подальшого використання в закладах освіти у процесі формування патріотичних почуттів та ціннісноорієнтованого навчання і виховання учнів.

Сторінками боротьби та звершень. [Інформаційно-методичні матеріали до 30-річчя Незалежності України] / укладач Надія ДЯЧЕНКО. Кропивницький: КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2021. 44 с. 

Видання містить огляд ресурсів, що можуть стати в нагоді вчителям під час організації роботи для відзначення 30-річчя Незалежності України. У подальшій педагогічній діяльності запропоновані джерела можуть слугувати орієнтиром та інформаційним підґрунтям для залучення юних громадян України до процесу відновлення історичної пам’яті про минуле країни та її сучасність, а також сприяти вихованню українців, здатних любити свою країну та дбати про її майбутнє. Інформаційно-методичні матеріали адресовані класним керівникам, учителям-предметникам, бібліотекарям, учнівській молоді, всім, кому не байдужа історія становлення незалежної держави України.

Ружанська Т.В. УКРАЇНА: шлях до незалежності: анотований бібліографічний покажчик: книги з історії України (різних жанрів і напрямків) / упоряд. та компютерне оформлення Т.В.Ружанської. 2-ге вид. доповнене. Помічна: Бібліотека Помічнянської ЗШ І-ІІІ ст. №3, 2021. 93.с.: іл. 

До бібліографічного покажчика включено науково-популярну, довідкову, художню та науково-художню літературу, яка містить матеріали щодо вивчення історії України. Джерелом для його створення послужив фонд шкільної бібліотеки.

Покажчик запрошує читачів у книжкову подорож по рідній країні. З книжок, представлених у ньому ми дізнаємось про героїчну і водночас гірку історичну долю наших предків. Вони працювали і творили, боронили свою землю і розбудовували державу. Їх поневолювали, морили голодом і вбивали, нівечили їхню історичну пам’ять, але вони вистояли і зберегли для нас рідний край, його символи, мову і культуру.

Ці книжки - мандрівка різними часами і епохами становлення нашої країни, вони розкривають способи мислення людей, їхнє розуміння й оцінювання історичних подій, що відбувалися в Україні.

Для вчителів, учнів та їх батьків, усіх, хто цікавиться історією України.

23 серпня - День Державного Прапора України

 День Державного Прапора України

23 серпня щорічно, починаючи з 2004 року, в Україні вшановують один з трьох ключових державних символів – синьо-жовтий стяг. Це також національний символ. Символ нашої української ідентичності. Символ боротьби за волю.

Поєднання блакитного тла та жовтого малюнку зустрічається в символіці українських населених пунктів, починаючи з часів Русі. Козаки використовували синє тло та малювали жовті хрести, небесні світила та зброю на полкових і сотенних знаменах.

Під час хвилі європейських революцій 1848 року, названої «Весна народів», синьо-жовтий стяг утвердився вже як прапор українського народу. Тоді, у червні 1848-го, таке знамено вперше підняли над ратушею у Львові.

На Наддніпрянщину, яка була в складі Російської імперії, синьо-жовтий прапор як символ української національної боротьби прийшов після подій революції 1905–1907 років. А вже за десятиріччя, у 1917-му, він став офіційним стягом української державності. Під синьо-жовтими прапорами відбувалися маніфестації українців. З ними українські воїни 100 років тому вирушали в бій. У квітні 1918-го синьо-жовті прапори підняли над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі.

А після втрати незалежної української держави синьо-жовтий прапор залишався символом національної боротьби та спроб відновити державність у різних регіонах України.

Навіть в радянській Україні були спроби піднести національний прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса, які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.

22 січня 1973 року в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори;

26 квітня 1989 року у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії;

22 травня 1989 року – Шевченківське свято в Києві; 

23 березня 1990 року прапор з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 

24 липня 1990 року – урочисто піднятий над Київською міською радою.

4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. А за кілька місяців, 28 січня 1992 року, ВРУ офіційно затвердила його Державним Прапором України.

Відтоді український прапор піднімали над Еверестом. Він майорів на зустріч антарктичним вітрам на станції «Академік Вернадський». Літав у космос з Леонідом Каденюком. Вертолітним ронделем на фюзеляжі пролітав над смарагдовими джунглями Конго в складі миротворчої місії. Піднімався на п’єдестал разом з олімпійськими чемпіонами, починаючи з 1996 року. Стрічками майорів на куртках і рюкзаках протестувальників під час Революції гідності. Нескорено йшов на зустріч солоним вітрам та російським окупантам на тральщику «Черкаси» в Криму. 

Сьогодні український прапор – з нашими військовими на їхніх плечових шевронах, у рюкзаках та на позиціях. Вони бережно підписують його своїми позивними побратимам на пам’ять. Він майорить над вільними і звільненими містами України. А українці на окупованих територіях чекають, коли він знову з гордістю розвіватиметься у їхніх містах, селищах та селах .Джерело

Синьо-жовтий стяг – святиня,

Символ вільної душі.
Він – окраса України,
Знак надії й боротьби.

Синя смуга – дух свободи
В синім небі, наче птах.
Жовта – соняхи у полі
І пшениця на ланах.

Прапор наш – це клич до волі,
Український оберіг.
Він веде до Перемоги
Світла й волі назавжди.

Прапор мирний – жовто-синій,
В нім козацький дух міцний!
Стань під прапор України –
Переможний і святий!

                          Тетяна Ружанська

Цікаві факти про прапор України

Що символізує прапор України

Державний прапор України було затверджено Верховною Радою 28 січня 1992 року. Це прапор з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього (вгорі) і жовтого (внизу) кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Офіційної відповіді, чому прапор України синьо-жовтий, немає. Найпопулярніше тлумачення говорить, що синя смуга означає ясне небо, а жовта - золоте пшеничне поле під ним. Є також версія, що кольори прапора здавна символізують головні стихії природи - вогонь і воду, а по релігійному трактуванню жовтий колір уособлює Бога і духовність, а синій - все земне.

Як створили прапор України

Перша історична згадка про поєднання синього і жовтого кольору в українській символіці датується 1256 роком - роком заснування Львова. Герб цього міста прикрасив золотий лев на синьому тлі. Таке ж поєднання кольорів можна побачити на прапорах, значках, гербах і нагородах часів козацтва, особливо починаючи з XVIII століття. Часто у запорожців були сині прапори, прикрашені золотистими орнаментами, образами православних святих або ж козаків.

Вважається, що сучасні кольори прапора як державного символу України з'явилися під час правління гетьмана Івана Мазепи, якому шведський король дозволив використовувати в символіці кольори прапора Швеції. Ось чому прапор України схожий на шведський. Під такими прапором Мазепа бився з Петром I у Полтавській битві.

Поєднання синього і жовтого кольорів остаточно оформилося як єдинонаціональне на початку XX століття. Перше офіційне визнання синьо-жовтого прапора відбулося 22 березня 1918 року за законом Центральної Ради. Невідомо точно, в якому порядку розташовувалися кольори на прапорі УНР, й цілком можливо, що використовувалися як синьо-жовтий, так і жовто-синій варіанти.

Чому український прапор пропонують перевернути

Правильна назва державного прапора України - синьо-жовтий. Його кольори розташовані в такому порядку: вгорі - синій, внизу - жовтий. Така послідовність кольорів подобається не всім - дехто пропонує поміняти кольори на прапорі місцями, оскільки вірить, що жовто-синє поєднання принесе розквіт Україні.

Якщо ж звернутися до історії, то довго час порядок смуг на прапорі був невизначеним і використовувався в двох варіантах. Але з 1848 року поступово став переважати синьо-жовтий варіант, який і закріпили в XX столітті. Джерело

До 75-річчя Григорія Гусейнова

Наш край славетний земляками!

І це - не "просто так" слова.

Живуть вони ось тут, між нами,

Несуть у світ душі тепла!

Григорія Джамаловича Гусейнова можна вважати філософом нашого часу, адже він не тільки високоосвічена людина, він, перш за все, – мислитель, неперевершений дослідник і шукач істини.

Нашого письменника-земляка (Г. Д. Гусейнов народився 23 вересня 1950 року в смт. Помічна Добровеличківського району (нині м. Помічна Новоукраїнського району) добре знають і люблять у Помічній, хоча він тривалий час мешкає в Кривому Розі.

Книги Григорія Гусейнова - це ще одна можливість долучитися до невичерпної скарбниці інформації про історію нашого краю. Адже, наскільки знає її Григорій Джамалович, мабуть не знає ніхто інший. І свідченням тому є видані ним книги.

"Книги – це продовження мого світу, пишу їх, щоб звільнитися від думок, почуттів, огрому різної інформації, хоч, мабуть, усе одно не вдасться в усьому виговоритися, багато заберу з собою і на той світ»,- так в одному із своїх інтерв’ю сказав Григорій Джамалович.

Сьогодні впевнено можемо сказати, що письменництво – це доля Григорія Джамаловича, адже любов до книги, літератури, краєзнавства проявлялися у нього ще з дитинства.

Чому я так кажу? Тому що мені запам’яталась одна історія, яку розповів Григорій Джамалович у 2011 році, коли у нашій школі (нині - Помічнянський ліцей №3 "Гармонія") відбувалася презентація книги «Повернення в Портленд».

Так от, Григорій Джамалович запитав присутніх: «Чи є у Помічній гарний книжковий магазин?». Всі відповіли, що, звичайно, є. Григорій Джамалович сказав, що тоді (в його дитинстві) також був дуже гарний одноповерховий книжковий магазин (біля пошти), і там працювала немолода дуже симпатична жінка, вона йому відкладала книжки, навіть дозволяла там читать (тому що грошей ніколи не вистачало). І він, дев’ятикласник, купив там маленьку книжечку, десь на 50 сторінок, називалася вона «Нетлінне», автор - Григорій Зленко, і в одному з краєзнавчих нарисів він читає, що в Помічній зупинився якийсь видатний чоловік, чи то Кропивницький, чи то – Карпенко-Карий. Для нього це був такий шок, - як це, - у моїй Помічній, в якій я знаю кожний куток, міг хтось зупинятися. 

Не довго думаючи, Григорій написав листа у видавництво, і йому прийшла відповідь від «живого письменника»…

А сьогодні Григорій Джамалович сам - письменник, краєзнавець, знаний на всю Україну.

З 1996 - член Національної спілки письменників України.

Григорій Гусейнов є лауреатом багатьох літературних премій, головною з яких є Національна премія України імені Тараса Шевченка - державна нагорода, найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва.

Григорій Джамалович отримав її у 2006 році за свою титанічну працю, за мегакнигу про Україну - «Господні зерна»

До речі, саме ця премія дала можливість Григорію Гусейнову у 2006 році заснувати громадську мистецьку премію «Глодоський скарб».

Грошовий еквівалент своєї нагороди він поклав у банк на депозит, а відсотками з нього щороку нагороджує одного з митців.

А книги Григорія Джамаловича є у шкільній бібліотеці, і кожен поціновувач його творчості може прийти й прочитати їх.

Вагомий внесок Григорія Гусейнова в українську культуру не обмежується лише письменницькою діяльністю. Помітною подією в літературному світі став його журнал «Кур’єр Кривбасу», започаткований ще у 1994 році.

Журнал читають не лише в Україні, а й за кордоном - в США, Канаді, Австралії, Німеччині, Франції, Польщі...

Бути представленим на сторінках часопису велика честь.

Серед авторів журналу багато маститих столичних письменників: Юрій Мушкетик, Микола Жулинський, Валерій Шевчук, Іван Дзюба, Іван Драч... Тут друкувалися Олесь Гончар, Олекса Гуреєв, Анатолій Шевченко, Анатолій Дімаров, відомі історики, мовознавці, літературні критики, політики.

Вперше були надруковані твори Тодося Осьмачки, Василя Барки, Емми Андієвської

«Дуже важливо, що «Кур’єр Кривбасу» набув загальноукраїнського соборного значення», - таку оцінку дала журналу відома в країні літературознавець Михайлина Коцюбинська.

За історію існування часопису зібралося більше 12 тисяч листів. До редакції писали відомі українські письменники, політичні діячі, визнані митці української діаспори – справжні прихильники журналу.

Збірку «Добридень, «Кур’єре Кривбасу»!» Григорій Гусейнов присвятив 20-ти річному ювілею журналу. До неї увійшло більше двохсот листів активних дописувачів журналу, яких уже немає в живих. Нова збірка стала своєрідним символом вдячності всім, хто за свого часу підтримував і допомагав створювати перші випуски журналу.

Григорія Джамаловича неабияк турбує духовний розвиток майбутніх поколінь, тож і збірку задумав, аби мали що почерпнути з минулого.

«Ми живемо енергією, яка приходить до нас із попередніх поколінь». Ці слова Григорія Джамаловича повинні стати головними у житті кожного з нас.

Ми тільки тоді зможемо побудувати сильну, багату, квітучу Україну, коли кожен з нас буде пам’ятати свою історію і передавати її майбутнім поколінням.

У 2017 році побачила світ ще одна книга Григорія Гусейнова «Принцеси революції».

Якщо ви думаєте що в Україні не було принцес, то ви помиляєтеся! Були, ще й які – справжні «принцеси нашого степового краю», які брали участь в українській революції 1917 - 1921 рр. та зіграли у ній далеко не останню роль.

Григорій Гусейнов зібрав усі рідкісні згадки про реальних українських жінок - вчительку Галину Кузьменко (дружину Нестора Махна) й відому анархістку Марусю Никифорову.

Але хто може краще розповісти про цю книгу, як не директор видавництва «Ярославів Вал» – Михайло Слабошпицький.

У 2018 році Григорій Гусейнов презентував своє нове видання "Кривий Ріг Україна". Цей літературно-художній путівник має чим привабити краєзнавців і просто городян, які люблять своє місто. Сторінки путівника відкривають чимало невідомого та цікавого в історії Кривого Рогу.

У 2019 році побачила світ ще одна книжка Григорія Гусейнова "Вітер зі Сходу". "Для мене це спроба повернутися до батька, це така ностальгійна книжка. Є дві постаті, які пов’язані з Україною у ненайкращі часи. Я йшов до цієї книги багато років і минулого року відчув, що готовий сісти морально за цю книжку.

Я Схід асоціюю із батьком, який не міг повернутись в Азербайджан. У нього не було на це прав, він був людиною без документів. Для нього Схід – це якась така святиня. Він працював сторожем на базарі. В інше місце його не брали. Коли він зібрав гроші, сказав, що хоче купити радіо. Він щовечора знаходив якусь мусульманську музику, тексти. Я помічаю, що ті, хто прочитав цю книжку, і близькі до теми, мені кажуть: а диви, якщо робити навпаки: «вітер з України на Схід».

Завантажити презентацію

Григорій Гусейнов – письменник, журналіст ( до 70-річчя від дня народження) : ілюстрований біобібліографічний покажчик / Департамент культури та культурної спадщини Кіровоградської обласної державної адміністрації, Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д.І. Чижевського ; укл. Т.П. Колєчкіна, О.Е. Нельга, Н.П. Пивовар; ред. Н.Ф. Калашнікова; відп. за випуск Є.Г. Літвінова. – Кропивницький, 2020. – 77 с.

Всесвітній день дружби!

Свято Всесвітнього Дня Дружби відзначається наприкінці липня. Ідея виникла у 1958 році і належить доктору Артеміо Брачіо. Святкування запропоновано під час вечері з друзями в Пуерто Пінаско, Парагвай.

Дружба є найважливішим елементом як взаєморозуміння, так і гарних, добросусідських відносин. Ми, люди, всі такі різні, у нас можуть бути зовсім своєрідні погляди на одні й ті ж речі, різна культура, різні підходи у вирішенні тих чи інших питань, але не маючи дружби між собою, ми починаємо наражати на небезпеку не тільки оточуючих нас людей, але також і самих себе. У ході проведення Міжнародного десятиліття культури миру та ненасильства в інтересах всієї планети, під егідою ООН, яке охопило період з 2001-го по 2010-й рік, цей факт став на стільки очевидний, що на своїй 65-й сесії, що відбулася 27-го квітня 2011-го року в резолюції № 65/275, Генеральна асамблея ООН заснувала нове свято, безпосередньо присвячене цій темі.

«Міжнародним днем дружби» в календарі стала дата 30-е липня.

Не дивлячись на те, що це здавалося б молоде свято в міжнародному календарі, воно має свою, неповторну історію. Спочатку подібну календарну подію як «День дружби» було запропоновано ще в 1920-х роках. Це зробила Американська Національна Асоціація вітальних листівок і така пропозиція мала дуже характерний комерційний підтекст. Популяризації цієї ідеї сприяв Джойс Холл, засновник Hallmark Cards (1930). Було запропоновано відзначати цей День 2-го серпня. Причиною саме цієї дати послужило бажання кілька розбавити тривалий час між святами у своєму національному календарі. У 40-х роках ХХ століття інтерес до подібного свята з боку Нового світу помітно зменшився, зате аналогічні ініціативи були підтримані в деяких країнах Азії, де були прийняті навіть на офіційному рівні. Нагадаємо, що в епоху новітньої історії, темі «Дружби» приділяється значна увага. Прикладом, вже знайомий всім «День дружби і єднання слов’ян», що відзначається 25-го червня або «Міжнародний день друзів», який відзначається по всьому світу 9-го червня, існує також і неофіційний «День завоювання друзів», що святкується 24 -го листопада. 

Ідея Всесвітнього Дня Дружби незалежно від раси, культури, кольору шкіри чи віросповідання, вперше була запропонована 20-го липня 1958 го року доктором Артеміо Брачіо під час вечері з друзями в Пуерто Пінаско, Парагвай. Так було створено міжнародний рух «World Friendship Crusade» і дата 30-е липня.

На даний момент, з повною відповідальністю і повагою ми можемо стверджувати, що дружба дійсно не має меж. Ці унікальні людські взаємини виступають справжнім двигуном толерантності, зміцнення життєствердних ідей, обміну культурних традицій і досягнень в ім’я миру та розвитку. У цей День ми приєднуємося до привітань на адресу всіх наших друзів! Бажаємо Вам радості і міцної дружби! З Міжнародним днем дружби Вас і Ваших друзів! Джерело

15 липня - День Хрещення Київської Руси-України, День Української Державності

15 липня в Україні відзначається свято, присвячене одній з найважливіших подій в історії Київської Русі. У цей день православна церква згадує хрещення Русі київським князем Володимиром Великим. Офіційно свято називається День Хрещення Київської Руси-України.  (До 2023 року - 28 липня)

День Української Державності  - дата покликана нагадувати, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію, а його витоки – у Руській середньовічній державі, центром якої був Київ.

День Державності відзначається того ж дня, коли українські християнські церкви вшановують памʼять Київського князя Володимира Великого та День Хрещення Руси–України.

Князь Володимир Великий – уособлення розбудови Русі. Прийняття ним у 988 році християнства як державної релігії стало для України цивілізаційним вибором. Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу.

Спадком Русі є герб (тризуб), грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

У 2024 році День Державності відзначається 15 липня з огляду на перехід Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на Новоюліанський стиль календаря. За відповідний законопроєкт, внесений Президентом, Верховна Рада проголосувала 14 липня 2023 року.

В основі концепції державних заходів до цієї дати – тяглість і спадкоємність державотворчих традицій України від Русі до сьогодення.

Департамент освіти і науки Кіровоградської ОВА презентує просвітницький марафон "50 сторінок Державотворення: Центральна Україна"

Ключові повідомлення

День Української Державності нагадує нам про тисячолітню історію державотворення нашої країни. У це свято ми вшановуємо всі етапи нашого державотворення – від Русі до сьогодення, і всіх, хто доклав зусиль, щоб Україна відбулася як держава.

Ядром державності є воля до самовизначення, історичний досвід народу, його менталітет і правові традиції. А держава – це спосіб забезпечення і запорука цілісного існування нації.

Ознаками успішної державності є втілене право нації на незалежність, ефективний державний апарат і дієздатне військо, система юридичних норм, міжнародне визнання держави.

Держава і державність нероздільні як дерево і коріння. Історія дає суспільству усвідомлення зв’язку поколінь та конструювання спільного шляху.

Історія українського державотворення сягає своїми витоками Руської середньовічної держави, центром якої був Київ. Саме Русь заклала фундамент державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

Тризуб є нашим давнім символом. Сьогодні наше суспільство об’єднує той же знак, що об’єднував і Русь. Ми є спадкоємцями Русі, Тризуба Володимира Великого.

Князь Володимир Великий – уособлення розбудови Русі. Прийняття у 988 році християнства стало для України цивілізаційним вибором. Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу.

Традиції Русі у розбудові зорієнтованого на Європу культурно-релігійного простору продовжили, зокрема, Галицько-Волинське князівство, козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Карпатська Україна та сучасна незалежна Україна.

День Української Державності нероздільно пов’язаний із розвитком війська та військовими традиціями. Захисники нашої державності є нащадками воїнів-русичів, козаків, січових стрільців, воїнів УПА. Сучасні Збройні сили України, стримуючи агресора – Російську Федерацію, захищаючи суверенітет і незалежність України, доводять, що українці – народ-військо.

Упродовж тривалої історії українці не полишали боротьби за свободу та здобуття державності. Першу в XX столітті незалежність Україна проголосила 22 січня 1918 року. Актом 24 серпня 1991 року відновила її.

Кілька разів у XX столітті Україна здобувала суверенітет і втрачала його через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Національна єдність – обов’язкова умова збереження державності.

Знання історії нашого державотворення в усій тяглості є потужною силою проти маніпуляцій історичними фактами в умовах інформаційної війни РФ проти України.

Реальна історія спростовує фейки російської пропаганди, буцімто українці та росіяни – єдиний народ чи Україна – штучна нежиттєздатна держава. Тому нинішня війна – це не лише боротьба за майбутнє нашої держави, а й за право на власні історію та ідентичність.

Етапи державотворення

Витоки української державності – у Русі. В IX столітті на просторах Східної Європи довкола Києва почалася консолідація перед- і ранньодержавних слов’янських племінних об’єднань – утворилася середньовічна держава – Русь. Київ став центром політичного тяжіння та культурного піднесення. У наступні століття Русь стала важливим суб’єктом європейського політичного простору. Підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу від Візантійської імперії до Французького королівства. У період Русі почала формуватися українська мова.

Прийняття князем Володимиром у 988 році християнства, поширення писемності на основі кирилиці, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі «Руській правді» князя Ярослава Мудрого та його спадкоємців – усе це стало фундаментом правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

Продовжило традиції української державності Галицько-Волинське князівство. В умовах монгольського загарбання і розпаду державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у XIII–XIV століттях розвинули інститут державності на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 року Данила Галицького у Дорогичині короною, надісланою Папою Римським Інокентієм IV.

У середині XIV століття українські землі увійшли до складу Польського королівства і Великого Князівства Литовського. Велике Князівство Литовське – одна з найбільших держав тогочасної Європи – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад, станів, систему адміністрацій тощо. Державною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери.

Основним джерелом права була «Руська правда», пізніше – «Литовські статути», укладені на її основі. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.

У XVI столітті українці створили новий соціально-політичний феномен – запорозьке козацтво. Козацтво на давньоруських військових і європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію – Запорозьку Січ, засновану на принципах особистої свободи та виборності влади. У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права. У середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї, головні серед яких – право українського народу на власну державу та зв’язок козацької держави з Руссю.

Ці принципи були втілені у ранньомодерній українській державі Гетьманщині. Вона була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо. Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 року Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом.

Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українські національні державні інститути і зрештою до кінця XVIII століття ліквідував їх.

У XIX столітті сформувалося поняття української нації з її етнічними кордонами, мовою та культурою. Покоління Руської трійці, Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців заклали підвалини для майбутньої української державності. Упродовж ХХ століття попри історичні катаклізми та мільйонні жертви українці неодноразово виборювали самостійність.

У ході Української революції 1917–1921 років вперше у XX сторіччі створили незалежну національну державу. Центральна Рада намагалася забезпечити демократичні законодавчі підвалини державного будівництва: затвердила принципи судової системи, закон про вибори, сформувала уряд, розпочала формування війська тощо. Ці принципи були реалізовані в Українській Народній Республіці, проголошеній 20 листопада 1917 року. 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради відбулося проголошення незалежності та суверенності Української Народної Республіки.

За часів Української Народної Республіки у 1918 році затверджено герб, основним елементом якого був тризуб – герб Володимира Великого (без хреста). Тоді ж пісню Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького затверджено гімном. Державним прапором став синьо-жовтий стяг. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського – друге державне утворення часів Української революції, форма якого – гетьманат – походить із козацької епохи. Гетьман всіляко намагався відродити давні козацькі традиції. Було налагоджено дієздатну адміністративну систему управління, розбудовувалася освіта, наука, державний апарат. Уперше тризуб став атрибутом військової форми. Директорія ухвалила низку законів, спрямованих на розбудову країни: про державну мову, Українську автокефальну православну церкву. Встановлено грошову одиницю – гривню. Помітний слід в історії державотворення залишила Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), яка мала дієву систему органів влади, боєздатне військо – Українську галицьку армію (УГА). 22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Подія на законодавчому, територіальному, ментальному рівнях об’єднала Україну та стала підставою для відліку історії соборної України.

Попри те, що УНР і ЗУНР зазнали поразки від зовнішніх агресорів і територія України була окупована східними і західними сусідами, ідея здобуття державної незалежності стала визначальною для національного визвольного руху XX століття. При найменшій можливості українці заявляли про право на власну державу.

Від жовтня 1938 року розпочався процес українського державотворення на Закарпатті, що на той момент входило до складу Чехословаччини. Підсумком цих зусиль стало проголошення 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України – республіки на чолі з президентом. Державні атрибути вона перейняла від УНР.

В умовах Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові було прийнято Акт відновлення української держави, створено уряд. Акт спирався на традиції УНР і ЗУНР. Слідом за Львовом проголошення Акта відбулося у багатьох містах західної та центральної України.

У липні 1944 року підпільна конференція під захистом відділів УПА створила Українську головну визвольну раду (УГВР) – політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Діяльність УГВР засвідчила прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.

За час існування комуністичної тоталітарної системи ні Голодомор 1932–1933 років, ні масові голоди, ні репресії, Великий терор, економічні та політичні експерименти не змогли викорінити державницькі устремління українців. Наприкінці 80-х років XX століття в умовах послаблення командно-адміністративного диктату знову відродився масовий національно-патріотичний рух і постало питання незалежності.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Вона проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який став точкою відліку сучасної державності. Насправді ж відбулося відновлення державного суверенітету, за який українці боролися тривалий час. Проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі український народ абсолютною більшістю голосів підтвердив прагнення жити в самостійній державі.

28 червня 1996 року відбулася ще одна знаменна подія – прийняття Конституції. Основний закон остаточно проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю й утвердив народовладдя.

Спадкоємці Володимирового тризуба

Державний герб – це символ, що презентує країну як суверенну незалежну державу. Він зображується на офіційних документах, печатках, грошових і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ.

У Руській державі тризуб був династичним знаком великого Київського князя Володимира та його нащадків, династії Володимировичів. Його численні зображення віднайдені на тогочасних монетах (срібляниках і златниках), печатках, посуді, надгробках, цеглі, актових печатках, перснях-печатках, злитках-гривнах, зброї, спорядженні, товарних пломбах. Цей символ власності та влади переходив із покоління в покоління. Особливо багато артефактів – за період князювання Володимира Святославовича (на київському престолі приблизно від 980 року). Тому тризуб і вважається знаком князя Володимира Великого.

Протягом багатьох століть на землях Русі було поширене зображення тризуба. Від XIV століття в ужиток увійшли територіальні знаки, наприклад у Києві – з архистратигом Михаїлом, Володимирі – зі святим Георгієм, Луцьку – святим Миколаєм, Львові – левом.

Під час Української революції 1917–1921 років питання державного герба набуло особливої актуальності. Центральна Рада створила спеціальну підготовчу комісію, що об’єднала істориків, юристів, гербознавців і художників. Її очолив Михайло Грушевський. Комісія розглянула кілька проєктів, але обрала тризуб.

6 січня 1918 року тризуб із хрестом над середнім «зубом» у 8-кутній рамці з’явився на перших грошах, випущених Українською Народною Республікою. Після проголошення 22 січня самостійності України питання про офіційне затвердження державної символіки треба було вирішувати негайно. 25 лютого в Коростені на засіданні Малої Ради було офіційно затверджено тризуб гербом Української Народної Республіки. Ухвалений закон не містив малюнків, а мав лише опис. За часів Української Держави тризуб залишився в геральдичному вжитку. В офіційних описах кредитових білетів цей знак іменувався українським гербом. За часів Директорії гербом відновленої Української Народної Республіки служив тризуб без вінка. 21 січня 1919 року комісія у справах вироблення проєкту герба УНР дійшла висновку, що соборна Україна має поєднати емблеми УНР і Західноукраїнської Народної Республіки, а також знак князя Володимира. З 22 січня 1919 тризуб включили до крайового герба Західної області Української Народної Республіки.

У міжвоєнний період тризуб став символом боротьби українців за свободу.

Його використовував Уряд УНР на еміграції та різні політичні організації. В тому числі на емблемі Організації українських націоналістів був тризуб із мечем на місці середнього зуба. Тризуб містився в символіці і мельниківської, і бандерівської гілок ОУН.

У СРСР тризуб був заборонений. Для комуністичного режиму він лишався ознакою українського націоналізму.

Після відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року тризуб як малий Державний Герб затверджений 19 лютого 1992-го Постановою Верховної Ради України (разом із доданими зображеннями). Конституція України 28 червня 1996 року закріпила цей символ нашої держави.

Які атрибути держави сучасна Україна успадкувала від державних формувань українців із попередніх періодів своєї історії?

Історія української державності – це не 30 років незалежності. І навіть не 100 років, як могло б здатися, якщо починати відлік від Української Народної Республіки, яка постала в 1917 році.
Українській державності – понад 1000 років. У середньовічній Київській Русі вкорінені не тільки культурні, а й державні традиції українців. З того часу походять деякі вагомі атрибути нашої держави сьогодні:

• знак тризуба, який став Державним гербом України,
• назва нашої грошової одиниці,
• прийняття християнства, яке стало найпоширенішим віросповіданням на українських землях, зумовило нашу включеність у європейську цивілізацію ще в Середні віки,
• навіть назва «Україна» вперше згадується в Іпатіївському літописі в 1187 році,
• врешті Київ – політичний і культурний центр Київської Русі – залишається політичним і культурним центром сучасної України. І щоб відчути свою приналежність до спадку Київської Русі, нам сьогодні не потрібно покидати меж ані своєї країни, ані її столиці.

За століття після Київської Русі на українських землях змінювалися державні формування, які тією чи іншою мірою творили наші предки: Галицько-Волинське князівство, Велике Князівство Литовське, Гетьманщина, державні формування початку 20 століття – УНР, ЗУНР та Українська Держава гетьмана Скоропадського.

Тематичні посилання

• Митці, які вплинули на становлення державності України
• Інфографіка про те, чому українці та росіяни не є братніми народами, українською та англійською мовами.
• Електронна версія масштабного альбому «НАШ ГЕРБ. Українські символи від княжих часів до сьогодення». 

 ІстФакт. Історія Тризуба

• Про тризуб також розповідають виставка «Символ твоєї свободи. 100 років Державного герба України»
• Тяглості українських військових традицій присвячені виставки «Воїни. Історія українського війська» та «Кожен із нас – воїн».

Джерело: Український Інститут Національної Пам'яті

Перевір себе

Дорогі друзі! Сьогодні, в День Української Державності, Херсонська обласна бібліотека для дітей імені Дніпрової Чайки пропонує пригадати важливі та цікаві етапи становлення нашої держави, визначних постатей, знакові атрибути під час інтерактивного квесту "Сторінками державотворення України". Міркуйте, пригадуйте та збагачуйте свої знання про нашу історію.

День Української Державності - 2022

28 червня - День Конституції України

Конституція - основний закон України

28 червня 2025 року Україна відзначатиме 29-ту річницю прийняття Конституції – головного нормативно-правового акта держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов’язки громадян.

Наша Конституція визначає, що Україна є правовою державою, яка базується на принципах поваги до особи й недоторканності її прав і свобод, верховенства права, дотримання закону. Вона забороняє дискримінацію. У Конституції закріплений суверенітет Української держави над всією її територією, яка є недоторканною. А захист цього суверенітету і територіальної цілісності є найважливішою функцією держави і справою всього Українського народу. Дієвість цієї норми Конституції українці демонструють на практиці вже майже десять років, боронячи Україну від російської агресії.

Ухвалення Верховною Радою України Основного закону 28 червня 1996 року стало важливим етапом утвердження державності, мало величезне політичне та правове значення для розвитку української політичної нації та громадянського суспільства. Венеціанська комісія визнала нашу Конституцію однією з найдемократичніших у Європі, особливо в частині прав, свобод та обов’язків громадян, які повністю відповідають міжнародним стандартам у галузі конституційного права.

Сьогодні Конституція – ядро нацiональної правової системи України.

Для нас, українців, Конституція – це про права і свободи, це про гідність, цінності, хребет нації, стійкість та нескореність.

Інформаційні матеріали до Дня Конституції України – 2025

 Відео 2021 року

Наша Конституція справді зорієнтована на людину, гуманістичні цінності та правові відносини між суспільством і державою. Такою вона є, зокрема, тому, що, попри досвід життя в тоталітарній системі та наявність колоніального минулого, українським землям був властивий пошук норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою. Власне, це також робить нас частиною Європи та істотно відрізняє від Росії. Джерело

Цікаві факти про Конституцію України

• День Конституції України 28 червня – це єдине державне свято, закріплене в самій Конституції.
• Процес підготовки Конституції України затягнувся на шість років – з 1990 по 1996 рік.
• Активний період роботи над документом зайняв три місяці. Весь цей час комісія працювала над проектом без вихідних, з 9 ранку і до 10 вечора. При підготовці до другого читання в документ внесли близько шести тисяч поправок.
• 21 червня 1996 року було прийнято доповнення Олександра Мороза про виключне право народу визначати і змінювати конституційний лад і про те, що це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
• Засідання Верховної ради щодо прийняття Основного Закону тривало цілу добу.
• Міжнародне співтовариство схвалило Конституцію України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі.
• 28 червня Конституція України могла бути не прийнятою, тому що напередодні Президент України Леонід Кучма оголошує всеукраїнський референдум, на який виносить проект нової Конституції України, схвалений Конституційною комісією (президентською) 20 березня 1996 року і не прийнятий раніше Верховною Радою України. Однак після прийняття Конституції цей указ був скасований.
• 22 серпня 2011 року у Києві була презентована перша мініатюрна Конституція України, Конституція в мініатюрі розміром 21х32 мм має 160 сторінок, на яких вручну були написані близько 9,5 тис. букв. Кожна з цих літер має розмір не більше 1 мм. Текст книги написаний індійської тушшю. Сама ж мініатюра виконана зі спеціальної тонкого паперу.
• Міні-Конституція знаходиться в чохлі з зображенням герба. На створення мініатюри було витрачено близько 2 місяців. Мініатюра була передана в Музей книги і друкарства. Джерело

Конституція - основний закон

Завантажити брошуру (pdf)

Перевір себе